Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

— Так, Ваша Величність! Морська вовчиця! — підтвердив керівник операції. — Вона, бува, не родичка Леді Вольфрам?

— Це її мати. — кивнув Мерлін. — Ви чудово впоралися. Можете брати вихідний. Але спробуйте згадати дівчину, що допомогла вам. Це дуже важливо.

Коли лікар звільнився, Мерлін підійшов до нього.

— Який у них стан?

— Важкий. Їх катували. Але ми впораємося. Думаю, за два тижні випишемо. Вони міцні.

— Добре. Щось потрібно? Я можу дістати будь-які ліки.

— Якщо не відмовите… Мені потрібен ваш брат. Альбрехт. 

— Добре. Розбуджу його. — Мерлін навіть не здивувався такому проханню. 

Через двадцять хвилин у палату зайшов Альбрехт — у сорочці, поспіхом заправленій у штани, волосся зібране у хвіст. Очі злипалися від сну. Було видно — його щойно підняли з ліжка.

Але йому не звикати. У Рамплурі він часто допомагав матері та іноді не спав чергуючи біля її пацієнтів.

— Вибачте, що розбудили. — почав лікар.

— Нічого. — відмахнувся Альбрехт. — Що сталося?

Лікар кивнув на ліжка. Альбрехт ще не знав деталей і здивовано подивився на поранених. Він знав тільки одне — комусь потрібна допомога.

— Ваша високість, якби не крайній випадок, я б не турбував вас...

— Я ж просив. — буркнув хлопець.

— Їх щойно привезли з Голдена. Вони були в полоні майже чотири місяці. Це лідери повстання у Віджио!

— Справді? — Альбрехт здивовано обвів їх поглядом. Його увагу привернула жінка, яка виглядала гірше за всіх.

— Як її звати?

— Повне ім’я чи коротке?

— Повне.

— Катана Вольфрам Солонгтон. Морська вовчиця. А ще — мати вашої подруги Ради.

— Ви впевнені?

— Так, я розмовляв із Радою не так давно! Я знаю, що у цьому часі була ще одна Катана Солонгтон. Вона померла кілька місяців тому. А у цієї вже подвійне прізвище.