Читати книгу - "Фатальне благословення, Луїза Пенні"

Рейн-Марі здогадалася, що сталося. Сісі смикнула за підвіску й зірвала її з шиї матері. Потім вона схопила за довгий шарф і почала затягувати його все тугіше й тугіше. Вона задушила свою　матір. Щоб приховати правду, як приховувала її все своє життя. Звісно, так воно й було. Що ще могло статися? Можливо, Сісі зробила це, щоб урятувати американський контракт. Вона боялася, що коли американці дізнаються, що авторка філософії лі біен і книжки «Віднайдіть спокій» мала за матір алкоголічку-волоцюжку, то відмовлять їй. Або вона могла вбити Ел, думаючи, що з неї глузуватимуть майбутні покупці.　

Однак імовірніше, що Сісі ніколи навіть не замислювалася над такими речами. Вона підкорялася інстинктам, як і її мати. А інстинкти Сісі завжди вимагали позбуватися всього, що викликає неприємні почуття. Усунити, викреслити їх зі свого життя. Як вона викреслила свого покірного, слабовольного чоловіка та свою товсту й мовчазну доньку.　

А Ел була для Сісі величезною смердючою неприємністю.　

Елеонора Аллер загинула від рук своєї єдиної дитини.　

А потім загинула дитина. Рейн-Марі зітхнула, засмучена історією, яка промайнула в її уяві.　

— Якщо Сісі вбила свою матір, — розмірковувала вона, — то хто ж тоді вбив Сісі?　

Ґамаш хвилину помовчав, а потім назвав ім’я.　

Іветт Ніколь лежала на ліжку у своєму номері на другому поверсі готелю, прислухаючись до «Хокейного вечора в Канаді» та вибухів емоцій, які час від часу доносилися з вітальні. їй страшенно хотілося бути там разом з усіма. Говорити про новий контракт Томаса, про те, чи варто звинувачувати тренера в провальному сезоні та чи знали в Торонто про травму Паже, коли продавали його «Монреаль Канадіенс».

Вона відчула щось до Бовуара тієї ночі, коли доглядала його, а потім наступного ранку, коли вони разом снідали. Вона не закохалася, звісно. Просто якось заспокоїлася. Відчула полегшення, ніби тягар, який вона несла і про який навіть не підозрювала, упав з її плечей.　

А потім пожежа та її безглузда ідея зайти в будівлю. Ще одна причина ненавидіти дурного дядька Сола. Авжеж, то його провина. Усе, що сталося погане в їхній сім’ї, було наслідком його вчинків. Він був трухлим дуплом у родинному дереві.　

Вона того не варта. Слова ошпарили її, мов окріп. Вона спочатку не усвідомила, наскільки серйозним був той опік. Так завжди відбувається. Ти ніби німієш. Але з часом усе стало зрозуміло. Вона була глибоко поранена.　

Розмова з Ґамашем була для неї цікавою. І навіть корисною. Принаймні вона зрозуміла, що має робити. Вона взяла свій мобільний телефон і набрала номер. Відповів чоловік. Судячи зі звуків у слухавці, він також цього вечора дивився хокей.　

— У мене до тебе питання, — сказав Ґамаш, зміною свого тону настороживши Рейн-Марі. — Чи правильно я вчинив з Арно?　

Серце Рейн-Марі стиснулося, коли вона почула запитання Армана. Тільки вона знала ціну, яку йому довелося заплатити за своє рішення. На людях він тримався хоробро і впевнено. Ні Жан Ґі, ні Мішель Бребо, ні навіть їхні найкращі друзі не знали, через які муки він пройшов. А вона знала.　

— Чому ти питаєш зараз?　

— Через цю справу. Вона стала чимось більшим, ніж просто вбивством. Якимось чином вона стосується віри.　

— Кожне вбивство, яке ти розслідував, було пов’язане з вірою. У що вірить убивця. У що віриш ти.　

Це було правдою. Ми є тим, у що ми віримо. І єдиним випадком, коли він серйозно ризикував зрадити те, у що вірив, була справа Арно.　

— Може, треба було дати їм померти?　

І знову те саме питання. Чим керувався він у справі Арно? Власним его? Гординею? Упевненістю в тому, що він має рацію, а всі інші помиляються?　

Ґамаш пам’ятав ту майже безмовну й поспішну нараду у штаб-квартирі Сюрте. Рішення дозволити офіцерам покінчити життя самогубством заради блага підрозділу. Він пам’ятав, як висловився проти, як його не підтримали. А потім він пішов. Він досі відчував докори сумління, згадуючи, що сталося далі. Він узявся за справу в Муттон Бей, якнайдалі від штаб-квартири. Там він міг обміркувати все на свіжу голову. Проте він завжди знав, що має робити.　

А рибалка не залишив йому жодних сумнівів.　

Ґамаш сів у літак і повернувся до Монреалю.　

Для поїздки на Абітібі Арно вибрав вихідні. Ґамаш подолав довгий шлях. І що ближче він під’їжджав, то більше псувалася погода. Насувався перший шторм тієї зими, наглий і немилосердний. Ґамаш заблукав і застряг.　

Але він молився та поволі додавав газу. Нарешті шини зчепилися з поверхнею дороги, і машина поїхала назад тим самим шляхом, яким приїхала. Назад на головну дорогу. На правильну дорогу. Він знайшов хатину і прибув якраз вчасно.　

Коли Ґамаш увійшов, Арно завагався, а потім кинувся до пістолета. І в ту ж мить, коли чоловік рвонув уперед, Ґамаш зрозумів його справжній намір. Арно　збирався зникнути, щойно його підлеглі здійснять самогубство. Ґамаш стрибком подолав відстань до пістолета Арно й вихопив його першим. І раптом все було скінчено. Трьох чоловіків відвезли назад до Монреалю, щоб вони постали перед судом. Судом, якого ніхто не хотів, окрім Армана Ґамаша.　

Процес набув великого розголосу й розколов на два табори не лише Сюрте, а всю спільноту. Багато хто звинувачував Ґамаша. Він зробив немислиме. Він виставив на світ брудну білизну.　

Ґамаш знав, що це станеться, і саме тому він вагався. Утратити повагу колег — жахлива річ. Стати вигнанцем було дуже важко.

А післязавтра лиходій-мороз

Заскочить простодушно в ту хвилину,

Коли та свято впевнена, шо велич

От-от достигне, — та й утне під корінь,

І сіромаха гине, от як я![145]　

— Ну, а впаде — то так, як впав Люцифер… — прошепотів Ґамаш.　

— Без вороття, — закінчила цитату Рейн-Марі. — Ти настільки великий, Армане, що про твоє падіння ходять легенди?　

Він коротко розсміявся.　

— Мені просто шкода себе. Я сумую за тобою.　

— І я сумую за тобою, серденько. І так, Армане, ти вчинив правильно. Але я розумію твої сумніви. Саме вони роблять тебе великою людиною, а не твоя впевненість.　

— Довбаний Томас! Ви це бачили? — Бовуар стояв перед телевізором, схопившись руками за голову　й озираючись на всі боки. — Позбудьтеся його! — кричав він до екрана.　

— Ким би ти хотів сьогодні бути? — запитала Рейн-Марі. — Арманом Ґамашем чи Карлом Томасом?　

Ґамаш розсміявся. Він не часто дозволяв сумнівам охопити себе, та цього вечора саме так і сталося.　

— Справу Арно не закінчено, чи не так? — сказала Рейн-Марі.　

Агентка Ніколь,