Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

-Ем, будь ласка… – Рубі підняла очі на подругу. – Я це розумію. Допоможи мені виправити це. Бо сама я не впораюсь.

-Власне, ні, Рубі, це не так, – голос Емілії вражав своєю рішучістю. – Саме ти і маєш це зробити. Мусиш.

Ем поклала руку на плече подруги. Її очі сяяли у світлі свічок.

-Борись. Борись, Рубі. Бо лише ти можеш виправити скоєне.

                                                     ***

-Боюся, нічого не вдієш, – король відкинув важку мантію на поручень свого трону. – Бал усе одно відбудеться.

-Що? – вражено перепитала Рубі.

Емілія також не повірила власним вухам. Щойно вони півгодини убили на те, щоб пояснити, що трапилося з їхніми друзями та Наставниками. І все це Правитель просто стер величним змахом руки. Святкування все ж відбудеться.

-Мені шкода, але я нічого не зможу зробити, – відрік він. – Мої піддані чекають цього свята. Власне, усі його чекають. – Його важкий погляд ліг на Емілію, тоді на Рубі. – Це традиція, яку негоже порушувати.

-Але, – Ем усе ще силкувалася щось виправити. – Але, Ваша Величносте, ви ж…

-Облиш, - похмуро перебила її Рубі. І пошепки: – Ти нічого йому не доведеш.

Ем замовкла, кивнувши на знак згоди.

-Ось так, – поблажливо промовив король Неверії. – Не так і погано, правда ж? Я ж не змушую вас працювати у полі, поки усі веселяться, – його сміх розкотився тронною Залою.

Рубі заскрипіла зубами – як вона ненавиділа цей поблажливий тон, цю манеру поведінки «Я знаю краще, що тобі потрібно».

-Отож, дівчата, веселіться, – підбив підсумок Анер. – Виберіть собі сукні до душі, зробіть зачіски, що ви там іще робите, – знову цей тон, який наче говорив «Мені не до ваших дитячих забав». – А серйозні питання залиште серйозним людям.

-Як скажете, Ваша Величносте, – Рубі зціпила зуби так міцно, що вони, здавалося, от-от зростуться докупи.

Дівчата майже синхронно розвернулися через плече, аж Рубі мало не врізалась у принца, який, як виявилося, стояв просто за нею.

-Рубі, – його усмішка аж сяяла. – Ти ж потанцюєш зі мною, правда?

Спалахнувши, Рубі майже бігом кинулася до виходу з Інфлюенції. Лише на півкроку від неї відстала Емілія.

Ти ж потанцюєш зі мною, правда?

Фраза, здавалося, кинута зовсім випадково, намертво загрузла у її думках. Вона крутилася весь час поруч, наче уїдлива осіння муха. Рубі стиснула пальцями скроні.

-Все гаразд? – до її плеча торкнулися пальці Емілії.

-Так… – зусиллям Страж Ернандес зібралася докупи. Перед очима стрибали іскорки. – Так, наче все добре.

-Що робитимемо?

-Ем, ти ж чула Його Величність, – скривилася Рубі. – Обрати сукню, порадіти, повеселитися… І що там іще має бути у списку таких дурненьких дівчаток, як ми. А я ще подумаю про те, що зі мною зробить Катрін, якщо взнає, що до сну Алісдейра я також доклала зусиль.

Ем стомлено похитала головою. Сказати було нічого.

Подруги повільно побрели до своїх кімнат. Усюди, куди не кинь оком, метушилися слуги, щось прибирали, чистили, прикрашали, несли, бігли – наче величезний мурашник, що жив своїм життям і не зважав на двох Стражниць, які залишилися майже зовсім самі.

-Рубі! Ем!

Голос Катрін гримнув зовсім поруч так несподівано, що дівчата аж підскочили.

-Ходімо, ви просто мусите це побачити!

Не давши дівчатам можливості висловити все, що вони думають, Катрін схопила їх за руки і потягнула кудись із такою силою, що Рубі подумки вже попрощалася зі своєю рукою.

-Катрін, – захекана Ем намагалася щось зрозуміти. – Куди ти так біжиш?

-Почекай, – відмахнулася від неї невгамовна Лімер.

Рубі навіть не намагалася зрозуміти, куди її сестра мчить, поки не побачили знайомі двері.

-Ми йдемо в гості до малої? Чи до мене?

-До тебе, – Катрін навіть не завагалася. – Ходімо, швидше!

Очікуючи побачити як мінімум голого принца у себе на ліжку, Рубі увірвалася в кімнату і зупинилася, наче вкопана. У її спину з розбігу ввігналася Ем. І обидві завмерли на порозі.

-Катрін, – озвалася Рубі, ледве зумівши видусити з себе хоч слово.

В невелику кімнату занесли стійки із такою кількістю бальних суконь, що можна було б одягнути весь Університет. Повсюди були блискітки, пір’я, стрічки, аж у очах рябіло.

-Що це, чорт забирай, таке? – вражено вимовила Рубі, озираючи кімнату. Ем лише мовчки витріщилася на це шовково-блискуче божевілля.

-Ти мені скажи, Рубі, – відповіла Катрін, простягаючи їй конверт із тисненого паперу із гербом і монограмою, де золотом було виведене її ім’я. Сумнівів не було – королівська родина виявила до неї увагу.

-Це було отам, – додала Катрін, підозріливо звузивши очі. – У букеті.

-У чо…? – Рубі простежила за її пальцем – у вазі, розміром із хороше відро, стояв такий оберемок троянд, що дівчина не сумнівалася – принесли його тільки для того, щоб він стояв, бо вона його просто не підніме. Судомно зітхнувши та ігноруючи погляд сестри, що пропікав у ній дірку, Рубі розпечатала конверт.