Читати книгу - "Граф Дракула"

Ваш Хелзінк.

Щоденник Джонатана Харкера

4 жовтня.

Коли я прочитав Міні послання Ван Хелзінка, бідолаха значно повеселішала. Вже сама звістка про те, що граф покинув країну, заспокоїла її; а заспокоєння додало сили. Що стосується мене, то тепер, коли страшна небезпека не загрожує нам більше, мені здається, що цьому не можна повірити. Навіть мої власні жахливі пригоди в замку Дракули здаються якимсь давно забутим сновидінням. Тут, на свіжому осінньому повітрі, в яскравому промінні сонця…

На жаль! Хіба я смію не вірити? Під час моїх міркувань погляд мій впав на червоне тавро на білому чолі моєї дорогої дружини. Доки воно не зникне, я не можу не вірити. Міна і я боїмося залишатись без роботи, тому ми знову і знову перечитуємо щоденники. Якимось чином, хоча реальність здається щобільш загрозливішою, біль і страх потрохи зникають. Читаючи щоденники ми бачимо у всьому керівну ціль, що не може не радувати. Міна каже, що ми, можливо, є інструментами самого добра в досягненні вищої мети. Може воно так і є! Я постараюсь думати так, як вона. Однак ми поки що не говорили про наше майбутнє. Краще зачекати, поки повернуться професор і наші друзі після розшуків.

День минає швидше ніж я міг собі уявити. Зараз вже три години.

Щоденник Міни Харкер

5 жовтня, 5 година після полудня. — Збори для звіту. Присутні: Професор Ван Хелзінк, лорд Годалмінг, лікар Сьюард, містер Квінсі Моріс, Джонатан Харкер, Міна Харкер.

Професор Ван Хелзінк повідомив нас, що вони зробили для того, аби дізнатися, на якому кораблі й куди втік граф Дракула.

— Оскільки я знав, що він прагне повернутися до Трансільванії, то був упевнений, що він проїде через гирло Дунаю або, в усякому разі, через Чорне море, бо він прибув сюди цим шляхом. Перед нами було море невідомого. Omne ignotum pro magnifico[31]; отже ми взялися з'ясовувати, які кораблі відпливли в порти Чорного моря. Нам було відомо, що граф перебуває на парусному судні, бо пані Міна сказала, що чує, як піднімають вітрила. Зазвичай ці судна не потрапляють до списку відправлень кораблів, друкованого в «Таймс»[32], і тому за наполяганням лорда Годалмінга ми взяли довідки в конторі Ллойда, тут є зведення про всі судна, якими малими б вони не були. Там ми дізналися, що тільки одне судно відійшло з припливом від Дулітлської пристані в Чорне море. Це була «Czarine Caterine»[33], яка попрямувала до Варни, а звідти в інші порти і вгору Дунаєм!

«Отож, — вирішив я, — , на цьому судні й перебуває граф». Ми всі вирушили до Дулітлської пристані і знайшли там у крихітній конторі товстого пана. У нього ми довідалися про «Czarine Caterine». Він кричав, присягався і лаявся, обличчя його наливалося кров'ю, але все-таки він виявився добрим хлопцем, особливо після того, як Квінсі дав йому новеньку кредитку. Він пішов із нами, розпитуючи стрічних, які не відрізнялися особливою ввічливістю: але й вони виявилися добрими хлопцями. Вони й повідомили нас про усе, що ми хотіли знати.

З їхніх розповідей з'ясувалося, що близько п'ятої години прибіг якийсь чоловік — високий, худорлявий і блідий, із горбатим носом, білими зубами і блискучими очима. Одягнений він був у все чорне, тільки капелюх — солом'яний, не за сезоном. Він не шкодував грошей, щоб швидше дізнатися, яке судно вирушає до гаваней Чорного моря. Хтось показав йому контору, а потім і корабель. Проте він відмовився зійти трапом, попросивши капітана спуститися до нього. Капітан вийшов, дізнавшись спершу, що йому добре заплатять, і хоча спочатку лаявся, але все-таки уклав угоду. Потім худорлявий пан запитав, де можна найняти коня і воза. Він пішов, але незабаром повернувся, супроводжуючи віз, завантажений великим ящиком, який він сам зняв із воза, хоча, щоб підняти його на судно, знадобилося кілька чоловіків. Пан довго пояснював капітанові, куди треба поставити ящик, але тому це не подобалося, і він лаявся всіма мовами, запрошуючи пана самого піднятися і подивитися, де стоятиме ящик. Але той відмовився, посилаючись на численні справи. На що капітан відповідав, що буде краще, якщо він поквапиться — під три чорти — оскільки судно відчалить від пристані — чорт би її забрав — до початку припливу — к лихій годині. Тоді худорлявий пан посміхнувся і сказав, що, звичайно, судно вирушить тоді, коли капітан знайде це зручним, але пан буде дуже здивований, якщо це станеться так скоро. Капітан знову заходився лаятися різними мовами, а худорлявий пан вклонився йому, подякував і сказав, що буде настільки люб'язний, що з'явиться на судно саме перед відходом. Тоді капітан почервонів ще більше і сказав, що йому не треба французів — чорти б їх розірвали — на своєму кораблі — сто чортів йому в печінку. Пан запитав, де поблизу лавка, і пішов.

Ніхто не поцікавився, куди він подівся, оскільки їм довелося думати зовсім про інше, оскільки незабаром стало зрозуміло, що «Czarine Caterine» не зніметься з якоря так рано, як передбачалося. З поверхні річки піднявся легкий туман, який незабаром так згустився, що сховав усі судна в гавані. Капітан лаявся різними мовами — закликав небо і пекло, але нічого не міг вдіяти. А вода підіймалася і підіймалася, і він боявся упустити приплив. Він був у кепському настрої, коли раптом з'явився худорлявий пан і попросив показати, куди поставили ящик. На це капітан відповів, що бажав би і йому, і його ящику піти до чорта в гори рвати помідори. Але пан аніскільки не образився, спустився вниз зі штурманом, подивився, де стоїть ящик, потім піднявся на палубу і залишився там, оповитий туманом. Ніхто не звертав на нього уваги. Дійсно, тепер було не до нього, оскільки туман незабаром став рідшати і повітря яснішало. Як би там не було, судно вийшло з відпливом і вранці знаходилося вже в гирлі річки, і коли ми розпитували про нього, пливло по хвилях.

Отже, люба Міно, ми можемо на якийсь час відпочити, оскільки наш ворог у морі і пливе, пануючи над туманами, до гирла Дунаю. На цей перехід парусному судну буде потрібно чимало часу; і якщо ми зараз вирушимо суходолом, то випередимо його і зустрінемо