Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хатина дядька Тома 📚 - Українською

Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

407
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хатина дядька Тома" автора Гаррієт Бічер-Стоу. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 140
Перейти на сторінку:
class="p1">— Вони повинні самі читати Біблію, мамо! Інакше як мають дізнатися про волю Божу і його закони?

— Все, що неграм треба знати, їм прочитають.

— А мені здається, мамо, що Біблію потрібно читати самому.

— Яка ж ти дивна дівчинка, — гмикнула Марі.

— Міс Афелія навчила Топсі грамоти, — не вгавала Єва.

— Так, але результат ти бачиш сама — гіршої дитини годі й шукати!

— А бідолашна няня! — продовжувала Єва. — Вона так любить Біблію, їй так хочеться навчитися грамоті. Що вона робитиме, коли я не зможу більше читати їй вголос?

Марі відповіла, розбираючи речі в комоді:

— З часом, Єво, у тебе будуть інші справи і обов’язки, крім читання Біблії. У тому, що ти вголос читаєш неграм, нічого поганого, звісно, нема. Я й сама це робила, коли була здорова. Та коли ти стаєш світською дамою, то мусиш думати про вбрання і в тебе не залишається жодної вільної хвилинки. Ось дивися: ці діаманти я подарую тобі в день твого шістнадцятиліття. Я також одягала їх на свій перший бал. Ах, Єво! Якби ти тільки знала, з яким захопленням на мене всі тоді дивилися!

Єва взяла футляр, витягнула звідти діамантове кольє і довго, замислено на нього дивилася.

— Чому ти так враз споважніла, Єво? — спитала Марі.

— Мамо, а воно дороге?

— Ще б пак! — вигукнула Марі. — Тато купив мені його у Франції. Це цілий статок!

— Як би мені хотілося, щоб воно було моїм! — сказала Єва, — Щоб я могла з ним робити усе, що захочу…

— І що б ти з ним зробила?

— Продала б. А за отримані гроші купила б маєток у вільних штатах, переселила туди усіх наших негрів, найняла вчителів, які б навчали їх читати Біблію та писати…

Марі розсміялася і перебила доньку:

— Та це справжній пансіон для негрів! Цікаво, чи передбачила ти для них уроки гри на фортепіано і малювання по шовку?

— Найважливіше, щоб вони навчилися читати Біблію і писати, — твердо сказала Єва. — Адже я знаю, мамо, як їм важко. І Том, і няня, і багато інших страждають через те, що вони неграмотні. Мені здається, це дуже погано, що їх не вчать.

— Ах, Єво, припини! Ти ще зовсім маленька й нічогісінько не тямиш у таких питаннях! — сказала Марі. — Від твоїх балачок у мене розболілася голова.

Марі завжди прикидалася, що їй зле, коли не хотіла продовжувати неприємну для неї розмову.

Єва смиренно вийшла з кімнати. Але з того самого дня почала вчити няню читати.

Розділ XXІІІ

Енрік

Невдовзі після цієї розмови Єви з матір’ю до Сен-Клера приїхав погостювати його брат Альфред зі своїм старшим сином Енріком.

Спостерігати за двома братами-близнюками було прецікаво. Природа часом дуже непередбачувана, і замість того, щоб наділити їх схожістю, вона створила дві абсолютні протилежності, подарувавши їм водночас напрочуд міцні узи взаємної любові та дружби.

Вони годинами прогулювалися стежинами поншантренського парку — гнучкий, стрункий, енергійний, блакитноокий Огюстен та коренастий, солідний Альфред із темними очима та римським профілем. Вони сперечалися про все на світі, та це не заважало їм насолоджуватися спілкуванням один із одним — навпаки, це було якоюсь притягальною силою, як між двома полюсами магніту.

Дванадцятилітній Енрік був вродливим темнооким хлопчиком, дуже жвавим та веселим, і не на свій вік владним. Свою кузину Єву він побачив вперше і одразу ж був зачарований її янгольським характером і добротою.

У Єви був білий поні, дуже покірний і такий же сумирний, як і його маленька господиня.

Наступного дня по прибутті гостей під ґанок привели двох осідланих коників. Дядько Том вів поні, а тринадцятилітній мулат — вороного арабського коня, якого батько спеціально купив Енрікові за великі гроші.

По-хлопчачому гордий з такого подарунку, Енрік діловито оглянув коня, прийняв поводи з рук свого молодого слуги і раптом насупився:

— Додо! Що це таке? Ти, ледарю, навіть не почистив його!

— Я почистив, господарю, але він знову забруднився.

Слугою Енріка був чорноокий кучерявий мулат із високим відкритим чолом, однаковий із господарем на зріст. Судячи з того, як запально зблиснули його очі, коли він виправдовувався, можна бути впевненим, що в його жилах текла кров і білої людини також.

— Мовчи, негіднику! — верескнув Енрік, замахуючись батогом. — Як ти смієш ще й рота відкривати!

— Містере Енрік… — почав було Додо, але Енрік ляснув його рукою по обличчю, рвучко схопив за руку, кинув перед собою на коліна і заходився бити так сильно, як тільки міг.

— На, маєш! Я тобі покажу, як зі мною сперечатися! Відведи коня до стійла і почисти, як годиться. Знай своє місце, скотино!

— Пане, — заступився за молодого мулата Том, — Додо лише хотів вам пояснити, що кінь забруднився, коли він виводив його з конюшні. Він молодий, гарячий, от і розійшовся. А те, що Додо його чистив, я можу підтвердити, бо сам це бачив.

— Мовчи! Тебе ніхто не питав! — крикнув хлопчик і, круто повернувшись на каблуках, побіг на ґанок, де стояла здивована Єва, зодягнена у синій костюм для верхової їзди.

— Вибач, кузино! Через цього бевзя мусимо почекати. Давай посидимо тут, вони зараз повернуться… Та що з тобою? Чому ти така сумна?

— Навіщо ти образив Додо? Ти вчинив погано, жорстоко! — скрушно пояснила Єва.

— Жорстоко? — щиро здивувався панич. — Я тебе, люба Єво, не розумію.

— Я не дозволю називати себе любою Євою, якщо ти так поводитимешся.

— Кузино! Та ти не знаєш Додо! З ним інакше не можна. Він брехун і постійно прикидається. Його треба зразу на місце ставити, щоб не знахабнів. Тато завжди так робить.

— Але дядько Том сказав, як усе було, а він ніколи не бреше.

— Значить, цей негр якийсь особливий! Мій Додо що дихне, то брехне.

— Це він тому такий, що ти його залякав.

— Єво, чого це ти так про Додо піклуєшся? Ще трохи — і я почну до нього тебе ревнувати!

— Він ні в чому не винен, а ти його побив.

— Негрів і наперед бити не завадить. А Додо ще й свавільний. Та якщо ти так близько береш це до серця, то я при тобі його не битиму.

Така обіцянка Єву не вдовольнила, але всі її намагання переконати брата були марними.

І ось з’явився Додо з кіньми.

— Ну от, це зовсім інша справа, Додо. Тепер видно, що ти постарався, — поблажливо сказав юний господар. — Потримай поні, а я допоможу міс Єві сісти.

Додо підійшов і став поряд із поні. Обличчя

1 ... 84 85 86 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатина дядька Тома», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хатина дядька Тома"