Читати книгу - "Затемнення"

Вишкір Джейкоба став іще ширшим, демонструючи гострі ікла. Джейк полишив своє місце в зграї, ігноруючи погляди інших вовків, що проводили його очима. Пробіг повз Едварда та Алісу і завмер за пару кроків від мене. Зупиняючись, він швидко глянув у бік Едварда.

Едвард стояв незворушно, наче статуя, досі слідкуючи за моєю реакцією.

Джейкоб опустився на передні лапи і схилив голову так, щоб вона була на одному рівні з моєю, пильно подивився на мене, як і Едвард, оцінюючи мою реакцію.

— Джейкобе? — видихнула я.

Відповіддю було глибоке гуркотіння в його грудях, схоже на сміх.

Я простягнула руку, мої пальці трохи тремтіли, і діткнулась червонувато-бурого хутра на його морді. Чорні очі заплющилися, і Джейкоб поклав свою величезну голову мені на руку. Почулося щось схоже на муркотіння. Хутро було одночасно м’яким та жорстким, моїм пальцям було дуже тепло. Я пробіглась по ньому рукою, вивчаючи текстуру шерсті, погладила по шиї, де колір був особливо насиченим. Я навіть не помітила, як підійшла ближче. Без попередження Джейк облизнув моє обличчя від підборіддя до чола.

— Фу! Джейку, це огидно! — вигукнула я, відскакуючи назад і замахуючись на нього так, як замахувалась би на людину. Він ухилився від ляпасу, і гавкання, схоже на кашель, що пролунало з його пащі, безсумнівно, означало регіт.

Я витерла обличчя рукавом сорочки і, не в змозі втриматись, розсміялась разом із ним.

Саме тоді я втямила, що всі дивляться на нас: і Каллени, і вовкулаки. Каллени поглядали спантеличено та з якоюсь відразою. По писках вовків було важко зрозуміти, що в них на думці, але мені здалось, що Сем на вигляд нещасний.

І ще на нас дивився Едвард, на його обличчі було ясно написане розчарування. Мабуть, він очікував від мене дещо іншої реакції. Наприклад, я повинна була б злякатися і з лементом втекти. Знов почувся сміх Джейкоба чи щось схоже на це.

Інші вовкулаки вже закінчили і, не зводячи очей із Калленів, рушили геть. Джейкоб стояв біля мене і споглядав, як вони ідуть. Скоро вони зникли у похмурому лісі. Лише двоє вагалися біля дерев, спостерігаючи за Джейкобом, їхня поведінка демонструвала стривоженість.

Едвард зітхнув та, ігноруючи Джейкоба, підійшов до мене і взяв за руку.

— Ти готова? — спитав він.

Перш ніж я змогла відповісти, він уже пильно дивився на Джейкоба і казав:

— Я ще не з’ясував усіх деталей, — відповідав він на мовчазне запитання в Джейкобових думках.

Джейкоб-вовк похмуро загарчав.

— Це складніше, ніж здається, — сказав знов Едвард. — Не трудися. Я сам переконаюсь, що це безпечно.

— Про що ви говорите? — наполегливо запитала я.

— Просто обговорюємо стратегію, — відповів Едвард.

Джейкоб похитав головою, дивлячись на наші обличчя. Потім він знагла помчав до лісу. Коли він біг, я вперше побачила, що до його задньої лапи прив’язаний шматок чорної тканини.

— Почекай, — гукнула я, автоматично простягнувши до нього руку. Але він миттю зник поміж деревами, два інші вовкулаки попрямували за ним.

— Чому він утік? — ображено запитала я.

— Він зараз повернеться, — відповів Едвард, зітхаючи. — Хоче мати змогу самому говорити.

Я сперлась Едвардові на плече і подивилась у бік лісу, туди, де нещодавно зник Джейкоб. Я вже майже втрачала свідомість, але героїчно боролась зі сном.

Джейкоб вистрибнув із напівтемряви, цього разу на двох ногах. Він був з оголеним торсом, волосся розпатлане та заплутане. Вдягнений був лише в спортивні штани і йшов босими ногами по холодній землі. Тепер він був сам, але я підозрювала, що його друзі засіли десь за деревами, незримі.

Незважаючи на те, що йому довелось оминути Калленів, які стояли та тихо спілкуватись у тісному колі, Джейкоб швидко перетнув поле.

— Ну добре, кровопивце, — промовив Джейкоб, коли був уже за кілька кроків од нас, очевидячки, продовжуючи розмову, якої я не чула. — Що в цьому такого складного?

— Я повинен узяти до уваги всі можливості, — спокійно відповів Едвард. — А що як хтось непомітно пробереться повз вас?

Джейкоб пирхнув, почувши таке.

— О’кей, то відправте її в резервацію. У будь-якому разі ми залишимо біля неї Коліна та Бреді. Вона буде в безпеці.

Я насупилась.

— Це ви про мене говорите?

— Я лише хочу знати, що він планує робити з тобою під час битви, — пояснив Джейкоб.

— Робити зі мною?

— Ти не можеш залишитись у Форксі, Белло, — промовив Едвард заспокійливим тоном. — Вороги знають, де тебе там шукати. А що як хтось прослизне повз нас?

Моє серце впало в п’яти, і кров відлила від обличчя.

— Чарлі? — задихнулась я.

— Він буде з Біллі, — швидко запевнив мене Джейкоб. — Навіть якщо моєму батькові доведеться скоїти злочин, щоб доправити його туди, він це зробить. Але скоріш за все це не знадобиться. Буде субота, правильно? В цей день — матч.

— То це буде субота? — перепитала я, і в мене голова пішла обертом. Я була занадто спантеличена, аби контролювати всі свої думки, що розбігалися, мов таргани. Я похмуро подивилась на Едварда.

— От лихо! Пропадає твій подарунок на випускний.

Едвард засміявся.

— Добре, що ти згадала про це. Зможеш віддати квитки комусь іншому, — нагадав він.

У той момент мене осяяло натхнення.

— Анжелі та Бену, — вирішила я одразу. — Це принаймні примусить їх поїхати з міста.

Він торкнувся моєї щоки.

— Ти не зможеш евакуювати всіх, — промовив він тихим голосом. — Те, що ми хочемо сховати тебе, — лише пересторога. Я ж казав, що наразі ми не маємо жодних проблем. Перволітків усе одно не достатньо, щоб добряче нас розважити.

— То як щодо того, аби сховати Беллу в Ла-Пуші? — нетерпляче вставив Джейкоб.

— Вона занадто часто користувалась цим шляхом, — сказав Едвард. — Її сліди всюди. Аліса бачить лише дуже молодих вампірів, що ідуть на полювання, але хтось же їх створив. Вочевидь, за цим стоїть хтось досвідченіший. Хто б він не був, — Едвард зупинився, щоб поглянути на мене, — або хто б вона не була, цей «хтось» робитиме все для відвернення уваги. Аліса побачить, якщо він вирішить з’явитися особисто, але в ту мить ми можемо бути занадто заклопотані. Можливо, той «хтось» саме на це і робить ставку. Я не можу залишити Беллу там, де вона часто бувала. Її потрібно добре заховати, щоб важко було знайти… так, про всяк випадок. Навряд чи хтось її шукатиме, але я не хочу ризикувати. Я