Читати книгу - "Нездоланний"

– Що ви їм сказали?

– Що в моєму будинку озброєні терористи.

– Чому саме це?

– Це Чикаґо. Це був єдиний спосіб отримати реакцію на виклик швидше ніж за чотири години.

Ченґ сказала:

– Мабуть, нам уже час іти.

Ричер заперечив:

– Ні, давай затримаємося ще трохи. Від п’яти зайвих хвилин шкоди не буде.

Їм налили ще кави в чашки, а старенькій пані захотілося ще торту, тож Ричер і Ченґ замовили по порції ще й собі, щоб скласти їй компанію. Зображення на екрані розділилось на дві частини, ліворуч показували парк, а праворуч – будинок, під одним зображенням напис на стрічці мовив: «Вбивство в Лінкольн-Парку», а під іншим – «Терористична загроза», їх об’єднував спільний напис: «Важкий день для копів».

Друга чашка кави була не гіршою за першу. Як і торт. На зображенні з парку з’явився мішок для трупів, а до будинку приїхала «швидка». Мішок із тілом защепили та віднесли до фургона коронера, а зі «швидкої» вийшли фельдшери та побігли сходинками до будинку. Через якийсь час вони вийшли з нього, несучи на ношах пораненого чоловіка. Скоріш за все, це був Хеккет, хоча сказати напевно було важко. Обличчя цього чоловіка було перебинтоване аж від самої шиї, наче в єгипетської мумії, а тіло було прикрите простирадлом.

А тоді, як в уповільненому кінокадрі, картинка показала, як копи виїхали з парку, а вже через чотири хвилини вони біля будинку, прибувши туди на тих самих машинах, перемістившись з лівого боку екрану на правий – усього лишень короткий електронний стрибок, проте довгий обхідний шлях у реальному житті. Ті самі детективи вийшли з машин, побігли сходинками вгору та увійшли до будинку, а вже через хвилину вони знову з’явилися на вулиці, у поспіху розмовляючи по мобільних телефонах.

Напис змінився на: «Офіційний представник повідомляє про взаємозв’язок між справами».

Ричер сказав:

– Мадам, мені страшенно прикро через вашу втрату і прошу вибачення за те вторгнення, яке вам доведеться пережити. Представники поліції Чикаґо точно захочуть поставити вам декілька запитань. І це не дуже буде схоже на те, що часто показують по телебаченню. ФБР не може втрутитися та взяти цю справу під свій контроль. Ми повинні залишити їх самих. Тож ми будемо дуже вдячні, якщо ви не будете згадувати про нашу сьогоднішню розмову. Ідеться про шалену вразливість. Краще їм узагалі про нас не розповідати. Навіть про те, що ми навідувалися до будинку раніше. Вони не повинні дізнатися, що ми їх випередили на цьому етапі.

– Ви просите мене їм збрехати?

– Я збрешу їм, якщо мене запитають, хто подзвонив їм із повідомленням про терористів і чому.

– Тоді гаразд, я теж це зроблю, – сказала старенька.

– Вам і справді нічого невідомо про те, що турбувало Мак-Кенна?

– Я вже вам казала, я лише його сусідка, я йому не сестра. Вам краще поговорити про це з нею.

– З ким?

– З його сестрою.

– У нього є сестра?

– Я ж вам уже казала про це.

– Я думав, ви лише образно це говорили.

– Ні, вона справді існує. Вони з нею були дуже близькими. Ось із нею він дійсно міг ділитися найпотаємнішим.

Вони відправили місіс Гопкінс додому в легковику, повідомивши водія, що це було його останнім завданням на сьогодні, а тому він міг після цього бути вільним, поїхати додому, чи назад у гараж, чи куди йому ще заманеться. Водій сприйняв цю новину із радістю. Але Ричер припустив, що це останнє завдання не пройде гладко. Він припустив, що вони не доїдуть до свого пункту призначення. Вони не доїдуть усього лишень декілька вулиць до будинку старенької, коли перед ними постане контрольно-пропускний пункт. Якщо старенька доведе чимось своє ім’я та адресу, їй дозволять рухатися далі пішки, або ж на задньому сидінні урядової машини. Усе залежить від того, коли саме вони захочуть із нею поговорити. У будь-якому разі, вона опиниться у комфортній та спокійній обстановці, її пригостять водою та кавою, а розмовлятимуть із нею виховані молоді жінки. Вона буде в достатній безпеці.

Ченґ перевела увагу на свій мобільний телефон. Це теж було досить безпечно. Операція Хеккета зі стеження за ними була припинена, принаймні тимчасово. А їм потрібні були карти, і фото із супутника, і розклади авіарейсів, і пошукові системи. Місіс Гопкінс розповіла їм, що сестру містера Мак-Кенна звали Лідія Лейр. Вона була молодшою від нього на декілька років. Вона вийшла заміж за лікаря та переїхала до фешенебельного передмістя у Феніксі, Аризона. Її чоловік був досить заможним, проте Мак-Кенн не просив у неї нічого, окрім її часу та готовності його вислухати. У місіс Гопкінс була адреса Лідії, нашкрябана на аркуші зі списком адресатів для розсилки різдвяних листівок, який вона досі носила в сумці поміж сторінками свого кишенькового записника. Але телефонного номера там не було. Ченґ знайшла робочу сторінку її чоловіка он-лайн, проте дівчина, що