Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

- Ви добрий хлопець, Вільяме,- лагідно сказав містер Осборн,- ми з Джорджем не повинні розлучатися ворогами, це правда. Та послухайте мене. Я зробив для нього стільки, скільки жоден батько не зробить для свого сина. Я ручуся, що він отримує від мене втричі більше грошей, ніж ви від свого батька. Але я не хвалюся цим. Як я працював задля нього, скільки вклав хисту й сили у свою працю, теж не згадуватиму. Запитайте Чоппера. Запитайте його самого. Запитайте в лондонському Сіті. І ось я запропонував йому таке одруження, яким пишався б кожен англійський аристократ, єдиний раз у житті хотів, щоб він мене послухав, а він відмовився. Хіба я повівся погано? Хіба я почав сварку? Я ж хотів йому тільки добра! Я ж задля нього працював, мов каторжанин, відколи він народився. Ніхто не скаже, що мною керує самолюбство. Нехай він приходить. Ось вам моя рука. Я кажу: все забуто і пробачено. Про те, щоб одружуватися зараз-таки, не може бути й мови. Хай домовляється з міс Суорц, а шлюб візьмуть потім, коли він повернеться полковником, бо він - хай мене чорти візьмуть, коли я брешу,- стане полковником, якщо тільки гроші можуть цьому помогти. Я радий, що ви надоумили його. Я знаю, що це ваших рук справа, Доббіне. Ви й раніше часто рятували його з біди. Нехай приходить, я не буду лаяти його. Приходьте сьогодні обідати на Рассел-сквер, обидва приходьте. Те саме місце й та сама година. Буде чудова оленина, і я нічого йому не скажу.

Ця хвала й довіра неначе ножем різнули по серцю Доббіна. З кожною хвилиною, поки тривала розмова в такому тоні, він почував за собою дедалі більшу провину.

- Сер,- сказав він,- боюся, що ви самі себе дурите. Я навіть певен, що так воно і є. Джордж надто шляхетний хлопець, щоб одружуватися задля грошей. А загроза, що ви позбавите його спадку, коли він не послухається, може викликати в нього тільки опір.

- Яка це в біса загроза - запропонувати йому вісім чи десять тисяч річного прибутку? - мовив містер Осборн тим самим веселим тоном, що почав уже дратувати Доббіна.- Та якби міс Суорц захотіла вийти за мене, я б миттю оженився, хай йому чорт! Я не такий перебірливий щодо відтінків кольору шкіри.- І старий джентльмен хрипко зареготав.

- Ви забули, сер, про попередню угоду капітана Осборна,- похмуро сказав посланець.

- Яку угоду? Що це в біса має означати? Чи, може, ви хочете сказати,- мовив, закипаючи люттю, містер Осборн, вражений раптовою думкою,- чи, може, ви хочете сказати, буцімто він такий непроторенний йолоп, що й далі тягається з дочкою того облудного шахрая? Може, ви прийшли сюди повідомити мені, що він хоче з нею одружитися? Одружитися з нею - нічого собі! Щоб мій син і спадкоємець одружився з дочкою злидаря? Та хай би його дідько вхопив, якщо він так зробить! Хай тоді купить собі мітлу й підмітає вулиці! Вона завжди лізла до нього й моргала йому - тепер я пригадую. І не маю сумніву, що її напучував той старий пройдисвіт, її батечко.

- Містер Седлі був вашим добрим приятелем, сер,- мовив Доббін, майже зрадівши, що й він починає сердитись.- Був час, коли ви звали його інакше, не пройдисвітом і шахраєм. Ви самі засватали Джорджа, і він не має права гратися почуттями...

- Почуттями? - заревів старий Осборн.- Гратися почуттями? Хай мене грім поб’є, якщо це не ті самі слова, що їх сказав і мій розумник, коли приндився тут у четвер два тижні тому й торочив про британську армію рідному батькові! То це ви його наструнчили, га? Гарну зробили послугу, капітане! Це ви хочете ввести жебрачку в мою родину? Красно вам дякую за даремний труд, капітане! Одружуйтеся з нею самі, га-га-га! А йому навіщо? Я ручуся, що вона й так до нього прибіжить!

- Сер,- мовив Доббін з неприхованою люттю і зірвався на ноги,- я нікому не дозволю ображати цю леді в моїй присутності, а тим паче вам!

- Он як! Може, викличете мене на дуель? Стривайте, я зараз подзвоню, щоб нам принесли пістолети! Містер Осборн прислав вас сюди, щоб ви ображали його батька, га? - кричав старий, смикаючи за шворку дзвоника.

- Містере Осборн,- сказав Доббін тремтячим голосом,- це ви ображаєте найкращу в світі істоту. А вам треба було б пожаліти її, сер, бо вона - дружина вашого сина.

З цими словами Доббін вийшов, відчуваючи, що більше нічого не зможе сказати, а Осборн відкинувся на спинку крісла, дивлячись услід йому нестямним поглядом. На дзвінок зайшов містер Чоппер, і не встиг капітан опинитися на подвір’ї, де була Осборнова контора, як клерк догнав його, навіть не одягнувши капелюха.

- Ради бога, що сталося? - вигукнув він, хапаючи Доббіна за полу.- Патронові погано! Що зробив містер Джордж?

- Одружився з міс Седлі п’ять днів тому,- відповів Доббін.- Я був у нього за боярина, містере Чоппере, і ви повинні залишитися його приятелем.

Старий клерк похитав головою.

- Якщо ви принесли таку новину, капітане, то погані справи. Мій господар ніколи не простить йому.

Доббін попросив Чоппера повідомляти йому, як розвиватимуться далі події, в готель, де він зупинився, і сумно подався в західну частину міста, дуже схвильований думками про те, що сталося і що ще має статися.

Коли мешканці будинку на Рассел-сквер того дня зійшлися на обід, вони застали голову родини на звичайному місці, але вираз його обличчя був такий похмурий, що всі, знаючи його, боялися й рота розтулити. Дами і містер Буллок, який тоді обідав з ними, здогадувалися, що містерові Осборну вже сказали новину. Його насуплене обличчя так подіяло на містера Буллока, що він притих і споважнів, тільки незвичайно упадав біля міс Марії, поруч з якою сидів, і біля її сестри, місце якої було на покуті.

Отже, міс Вірт сиділа з свого боку столу сама, між нею і Джейн Осборн залишалося порожнє місце. То було місце Джорджа, коли він обідав удома, і його прибор, як ми