Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- Вибачте мені сердечно. Мені шкода, що вам прийшлося пережити жах спілкування з Чорною люттю. І я не знаю, скільки ще нам належить пережити і що принесе нам ця війна півночі. Вибачте мені, я винна перед вами.

- Винна у чому? Що народилася? - похмуро поцікавився Елтон.

- За мною йдуть біди. Я приношу їх усім, хто мене оточує. Хіба ти не бачиш?

- Тоді ми знаємо, хто переможе Чорну лють, - зауважив Елтон з іронією.

Люди були пригнічені, вони хитали головами, намагалися не вимовляти зайвих слів та квапливо ховалися по своїх кутках. Світ тепер перекинувся для багатьох із них.

Джин також завітала  до  стайні, де її одразу зустріли теплі очі Енді. На відміну від інших - він би хотів, але не міг вимовити вголос, те, що говорило його серце. Енді співчував їй. І його обійми виявилися міцними та щирими.

- Мені життя не вистачить, щоб повторювати тобі слово «пробач», - прошепотіла Джин. - Тепер ось ще й інші дракони. Енді, я не знаю, як мені захистити вас і як зчинить тарр Чорної люті. В Вароні я була впевнена, він ... завжди робив, як було краще для мене, але ... мій чоловік ..., - її губи затремтіли, а на очі навернулися сльози, одна з яких великою краплею сповзла по щоці. Енді обережно стер її, уважно глянувши на дівчину. Вона бачила, він хоче запитати так багато і Джин дуже сильно пошкодувала, що її дар не діє на людей. - Я не везуча, в цьому ми з тобою схожі. Цей світ такий жорстокий.

«Таке діється в кожному світі» - жестами показав Енді.

- Ну не знаю. Після всього, що я пережила … - тепер я чекаю на дитину дракона, а правитель блідих чудовиськ сказав, що я його річ. Я гублю всіх, з ким стикаюся і нікому не приношу щастя. Я погубила вас, Варона ...

- Ти закінчила оплакувати свою долю? - промовив ззаду втомлений голос Норма. - Чорна лють з тобою не погодиться, їм ти ось принесла велику удачу. Як і Данаю, його ти взагалі з того світла дістала. Він до речі відбув. А у нас все готово до поховання. Йдемо?

- Ти ненавидиш мене, Норме?

- Себе я ненавиджу теж. Ти і я - відчайдушні самовпевнені ідіоти. Ми винні однаково. Навіть в тому, що занадто любили Варона. Ми розв'язали велику війну, випустивши смертельні суперечки. Шай може не насититися лише північчю.

- Винен Атаван! - рипнула зубами Джин. - Він це почав!

- Пізно рвати на собі волосся, змінити ми все одне нічого не можемо. Можемо лише віддати останні почесті Варону та стійко прийняти долю.