Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

Вони ховали його в його легендарному плащі, з його мечем та  скрижаллю Сторожової вежі. Варон йшов у туман предків вічним командором Угрюм гори. Владик не спалювали, вони не горіли у вогні, їх закопували у сиру землю, віддаючи богині матері Алеї. Джин стояла на колінах біля його тіла, а дракони, кричачи, кружляли над виритою могилою.

- Ти не повинна його торкатися, - Норм поклав руку на плече Джинджер. - Зніми подружні браслети та обережно опусти їх йому на груди.

- Хіба мені не можна залишити їх собі на згадку? - через біль слова давалися важко. Думки про дитину утримували її в світі живих не так сильно, як хотілося. Лягти на груди чоловікові та перестати дихати хотілося набагато сильніше.

- Так треба. Його душа вільна, вона зараз рухається до полум'я Одра. Він більше не пов'язаний клятвами. Ми повинні його відпустити, щоб його душа легко покинула цю землю. Але клянусь, своїми сльозами ти мучиш всіх спочилих драконів разом. Ви люди створені з води та глини, ви вічно ллєте гіркі струмки. Дракони не оплакують своїх полеглих, ми не гасимо сльозами полум'я. Ми віддаємо данину поваги.

- Добре, як скажеш. ... Якщо так буде краще для нього, - кусаючи губи , Джин намагалася не плакати, але душу, яка рветься складно було стримати. ЇЇ душа втративши коханого стогнала і не підпорядковувалася умовлянням. Вона зняла свої браслети, поцілувала їх і з стрепетом поклала на скам'янілі груди покійного. Норм злетів у небо драконом, приєднуючись до своїх побратимів.

- Варон, славний мій, щастя моє, я завжди буду любити тебе, завжди буду пам'ятати тебе ... в кожному з світів, - тихо прошепотіла Джинджер, похитуючись.

Поруч з нею лягла тінь фігури в капюшоні.

- Він тебе вже не чує. А ці браслети – брязкальця, які нічого з себе не уявляють.

Піднявши голову, Джин ледь не застогнала. Одягнувши широкий плащ з глибоким капюшоном, сховавшись від денного світла, Шай прийшов саме того моменту, коли дракони, вхопившись за краї савану, опустили  тіло свого командора в глибоку яму.

- Ходімо зі мною, Джинджер. Є справа, що не вимагає зволікань, - сухо скомандував їй Шай. - Війна не прощає довгих обрядів.

   Піднявшись на ноги з виглядом, ніби їй на плечі впало саме небо, Джин мляво попленталася за ним. Тепер їй було все одно, більше не залишилося сил протестувати, навіть страх кудись зник. Але біля воріт  вона відчула, що не в змозі навіть зробити наступного кроку.

…Прокинувшись, Джин без подиву виявила себе у лікарській комірчині брата, який тихо про щось розмовляв з ... Шаєм. Картина того, як вони  спокійно розмовляють - викликала в ній напад обурення і Джин презирливо фиркнула, як норовливий кінь. Вони обернулися одночасно. І Елтон, схопивши зі столу срібний кухоль, рішуче підніс його до її губ.

- Ось, зроби хоча б кілька ковтків, одразу полегшає.

- Сумніваюся, - невдоволено промовила Джин, але підкорившись, зробила один великий ковток густого теплого напою, скривилася, закашлялась і ледве стримала черговий приступ блювоти. - Що це за гидота?!

- Хм, моїм кровожером вона точно не стане, - дивно підозрілим голосом, промовив Шай, примруживши свої чорні очі, виблискуючи крізь щілини зеленими драконячими зіницями. Він був вище Елтона на півтори голови і ширше в плечах рази в два, а Елтон у їхньому селищі вважався дуже високим, але на тлі Шая він зараз здавався просто кволим хлопчиком підлітком.

- Це драконяча кров, - стримано пояснив Елтон. - Кров тарра Шая, якщо бути точним. Кров драконів, як ти знаєш, зцілює та зміцнює.

- Огидний смак! - заявила Джин, насупившись.

- На відміну від твоєї, - холодно посміхнувся Шай. - Я дивлюся, ти все ж підбадьорилась. Йди за мною. Сподіваюся, ти не збираєшся непритомніти на кожному ярусі. Можеш не здригатися, я тебе тягну не красою твоєю насолоджуватися. У мене є для тебе подарунок та важливе  доручення.  

Шай пересувався швидко та легко, ніби ледь торкаючись землі, що було не властиво владикам. Джин ледве встигала за ним. Вони піднялися на третій ярус, завернувши до тренувального майданчика драконів. Джин помітила прив'язаного там до стовпа чи то людину, чи то владику, здалеку було не розгледіти. ... А потім Джин відчула, її дар розкрив їй присутність ...

- Це Атаван. По очах бачу, відчула, - підтвердив Шай, чекаючи її. - Ми полонили його вчора. Атаван причетний до загибелі Варона. Це йому спала така думка - застосувати отруту. Тільки ось де він її роздобув, які запаси, мені не вдалося дізнатися. Я хочу, щоб це зробила ти. Ти іскра, у вас з ним був зв'язок, ти легко проникнеш до нього у голову. Владі своїй  не підкориш, але секрети розвідаєш. Це доручення, яке ти повинна виконати, щоб уберегти інших драконів, у тому числі воїнів Угрюм гори, яких я поведу проти намісника Сабура. Я маю намір завоювати цитадель Рейг, а після і весь північ, шматок за шматком. Дізнаєшся, а після роби з Атаваном, що захочеш, він твій. Це мій тобі подарунок.

- Все, що захочу? - глухо перепитала Джин, пропалюючи поглядом стовп.

- Можеш тримати його, як раба, як домашню тваринку. На ньому нашийник з небесної сталі, прийняти подобу дракона він не зможе. Можеш вбити його відразу або шматувати по шматочках. Мені все одно.

- Гаразд. ... Спробую розвідати те, про що ти просиш.

- Мені піти з тобою? - проникливий Шай бачив, як вона коливається.