Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

— землею й иншими божественними іменами инші називають речі". Сказав святий Хрисант: "Звичними є образи тих речей, які не можуть існувати завжди, але в давніх часах минули, земля ж є завжди, також і море, і вогонь завжди є, і повітря всі бачать. І нащо ті стихії, що людську подобу мають в ідолах, руками людськими створених, богоподібною шаною вшановувати ви узаконили, не знаю ані не розумію. Нащо ж образи стихій у людиноподібних зображеннях шануєте більше понад самі речі? Чому не поклоняєтеся землі, повітрю і морю? Чи є якийсь цар або князь, який би велів себе, царя і князя, зневажати, образу ж своєму створеному поклонятися? А тому що нема такого царя ані князя, потрібно визнати істину, що образами тими ідольськими не стихії ані не богів зображаєте, а людей смертних". Дарія сказала: "Докази твої моє розуміння утверджують, що образи виготовлені шанують люди прості, невігласи, ми ж шануємо самі ті речі, образи яких є поставлені". Сказав святий Хрисант: "Якщо своє розуміння нашими доказами хочеш утвердити, то приведімо на середину всіх, що стихії шанують, вони, якщо шанують землю, то нехай достойніше її вшановують, ніж богиню свою, а безчестя їй хай не чинять ані всіляко не риють її, але хай відпочиває земля від орання і копання. Не визнаючи її богинею, землероб прикладає до неї рало і мотику, ніякої ж їй божественної не віддаючи чести. І дивися, кому родючіші творить ниви і вертогради: чи тим, що не орють її ані не копають, але шанують як богиню, чи тим, що без всілякого пошанівку орють і копають? Якщо ж земля справді є, як же ви говорите, богинею, то годилося б їй, щоб вам, шанувальникам своїм, вона подавала всілякі плоди без вашої праці, ані орана, ані копана, ані сіяна. Якщо і море є богом, то плавай по ньому без весла, нехай донесе тебе, куди хочеш, і риби не від ловитви і праці своєї чекай, але кланяйся морю, наче богові, молитвою випроси. Так же і щодо инших стихій нехай зрозуміло тобі буде, що шанувальників своїх не знають, не мають-бо душі, ані розуму, але помахом Божим служать потребі людській. Бо велінням Творця свого земля, дощем і росою зверху напоєна і променями сонячними зігріта, пророщує зерно, ростить сади і приносить у належний час плоди. Через те самого єдиного Бога-Творця, який те все створив, влаштував і нам для життя подав, шанувати треба, а не ті подані нам від нього речі, бо й діти, які навчаються в училищах, не книжкам, і дощечкам, і хартіям честь віддають, а вчителям своїм. І хворий, якого вилікували і до здоров'я привели, не лікуванню якомусь поклін і вдячність віддає за зцілення своє, а самому лікареві, який його вилікував". Коли те і більше святий Хрисант говорив, увірувала Дарія в єдиного істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа, і вирішили обоє жити разом у безшлюбному подружжі під виглядом подружжя, бережучи непорочним своє дівство, у страху ж Господньому перебуваючи. І прийняв Хрисант святий від батька свого свободу через вдаване подружжя — тішився-бо вельми Полемій синовим одруженням, не знаючи таємниці, яку між собою берегли, і дав владу синові над усім своїм маєтком як єдиному своєму спадкоємцеві, а сам у скорім часі помер — Бог так влаштував, аби свята двійця, дівствуюча в подружжі, Хрисант і Дарія, вільно для Нього служили.

Вільне маючи життя, святий Хрисант охрестив у домі своєму блаженну співмешканку свою — діву Дарію, яка скоро все Божественне Писання і всі книги християнські пройшла і стала свята життям, досконала раба і невіста Христова. Не лише про своє спасення, а й про багатьох піклувалися Хрисант і Дарія, бо, з одного боку, багато мужів до Христа наверталося і юнаки до дівственного приставали життя, з иншого — багато жінок і дів Христові уневістилося. І розділилися в осібні, для того, наче монастирі, збудовані будинки, кожен з них свій лик дівствуючих мав. Він — юнаків, які, зневаживши всі світу цього насолоди, обіцяли чисте життя Богові, а вона — дівчат, які уневісилися Христові.

Через декілька років, коли обидва лики — Хрисанта і Дарії — примножилися у Римі вельми, піднялися несподівано бунт і галас у граді: люди-бо, прийшовши до Келеріна-єпарха, наговорювали на святих рабів Христових Хрисанта і Дарію. І взивали мужі, кажучи: "Втратили ми жінок наших". Юнаки взивали: "Втратили ми наречених дівчат через Дарію".

Так само і жінки кричали: "Позбулися ми мужів наших". Дівчата голосили: "Позбулися ми наречених наших через Хрисанта". Народ же, бунтуючись, кричав: "Як будуть народжуватися діти, коли подружжя відкидається! Переведуться люди, коли будуть відлучатися чоловіки від жінок через дивне учення і волхвівську звабу Хрисанта і Дарії". І зразу єпарх звелів схопити обох і всіляко їх мучити, якщо не принесуть богам жертви. Хрисанта-бо святого передав одному тривунові на ім'я Клавдій, а тривун віддав своїм воїнам, кажучи: "Ведіть його за град до капища Дія, і там, якщо не захоче поклонитися непереможному Іраклію, мучте його всіляко, поки не скориться і не принесе жертви". Воїни ж, взявши святого, зв'язали його немилостиво сирими жилами, затягнули міцно, що аж до костей жили доходили. Але раптом пута розв'язалися — настільки швидко, що не можна було оку схопити розшматування жил тих швидше, ніж слово можна промовити. Довго трудилися в'язанням його і, нічого не досягнувши, розлютувалися і посадили його у в'язницю похмуру і смердючу, трьома оковами закувавши і в колодки забивши, ще й насміхалися з нього і докоряли йому. Але і окови ті всі, і колодки зразу, наче порох, розсипалися. Виливали на нього сечу людську, кажучи: "Волхвівство твоє і чари нині не поможуть тобі". Але сморід той раптом у пахощі великі перетворився. Обдерли теля і в шкіру ту сиру посадили мученика нагого, і там, де сонце пекло, поставили, спека люта налягла, проте і так нічого злого не трапилося з мучеником. Знову-бо веригами залізними закували його, в темницю вкинули, але і знову вериги ті зламалися раптом — і світло засіяло у в'язниці, наче свічок багато горіло. Тоді воїни сповістили тривунові своєму Клавдію про все, що було. Він же, до в'язниці прийшовши і світло бачивши, звелів святого мученика Хрисанта привести до себе і сказав до нього: "Яка то в тобі чарівна сила, що нею таке чиниш? Багатьох я волхвів і чарівників вгамував і такої в них не бачив сили. А тому що бачу тебе мужем знатним і мудрим, нічого иншо-го