Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

У той-таки день страждання святого Зосими-пустельника

У країні Киликійській нечестивий князь Дометіян сів на коня зі слугами своїми і поїхав на лови. Пройшовши велику пустелю, і горби, і стрімкі місця, гонив і ловив звірів. Уздрів в одному місці віддалік безліч звірів і поміж них чоловіка старого, що ходив і зі звірми, як і з людьми, розмовляв. На них кинулися ловці, і розбіглися звірі, чоловіка ж того піймали і до князя привели. Гадаючи, що то волхв, що чарівництва творить у пустелі, запитав його, хто він є і яке ім'я йому? Він же рече: "Християнин я є, ім'я моє Зосима". Зв'язали його і привели до міста. І сів князь на судищі і запитав його про волхвування та чарування: яким чином очарував звірів, що серед них неушкоджений жив і з ними, як із людьми, бесідував. Відповів Зосима: "Живу в пустелі не задля чарівництва, але християнин я є, не можу з невірними в місті жити, тож пішов у пустелю, зволяючи ліпше жити із звірми, аніж із лихими людьми і ворогами Господа мого Ісуса Христа. Маю бо такого мого життя образ інших святих отців від християнства нашого, що від світу відійшли і в пустелі жили, їм-ото й наслідувати, наскільки можу, намагаюся. Бог же знає тих, що служать Йому і думає про них, він і мені влаштовує за благістю своєю: покорив мені на втіху диких звірів, і жив я з ними, від Господа втішаючись, на нього всі сподіванки свої поклавши". Тоді князь рече: "Чи ти, злий старче, Назарянина шануєш? Гаразд, маю йти до Назарету і там тебе міцно скатую, відтак чи Назарянина відкинешся, чи зле позбудешся життя свого, отже, й наявні назаряни, бачачи твої муки, застрашаться". І послав його, закованого, перед собою у Назарет. Згодом і сам до Назарету прибув і, призначивши час суду, поставив Зосиму й рече: "Визнай своє чарівництво, як ти звірів очаровував був". Він же християнином себе визнав. І повелів підвісити його князь головою вниз, і камінь великий прив'язати до шиї його, і кігтьми залізними шарпати його. По тому знову запитав його: хай визнає чари. Зосима ж рече: "Христос, Бог мій, той послав мені звірів на втіху у пустелі". І мовив князь: "Коли звірі слухаються Бога твого, повели, хай прийде один звір, і всі з тобою повіримо". Зосима ж простяг чесні руки свої горі й помолився, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Сине Божий, послухай раба твого, пусти сюди лева страшного, хай мені послужить". І раптово вскочив страшний лев у місто, і всі, побачивши, розбіглися; і прийшов лев підтримати каменя, що був прив'язаний до шиї Зосимі. Закликав же князь із міста, кажучи: "Зосимо! Вгамуй звіра, щоб тебе відв'язати". Зосима ж повелів звірові покірливим бути, князь же наказав звільнити святого від вуз і хотів послати його до царя. Зосима ж помолився Богу і віддав дух свій, а лев відійшов у пустелю. Християни ж, опрятавши тіло святого, поховали його чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, славленого навіки.

Пролог у цей-таки день кладе святого Андрія-єпископа, але той є із січня священномученик, пам'ять же його шанується квітня в 21 день. І святих мучеників Тимотея, Агапія і Теклі, але тих пам'ять серпня в 19 день. А в цей день пошановується пам'ять святого добровірного князя Теодора Смоленського і Ярославського, і дітей його: Давида та Костянтина, дивись про них у Пролозі.

Місяця вересня в 20-ий день

Життя та страждання великомученика Євстатія Плакиди і дружини його, і дітей

У дні царства Троянового жив у Римі один воєвода на ім'я Плакида, доброродний і славний, і над інших багатий, хоробрий же у війнах настільки, що саме ім'я його було ворогам страшне. Він, коли цар римський Тит воював Юдейську землю, був найдосконаліший вождь римських воїв і велику мужність у битвах виказав. Бувши вірою ідолопоклонник, християнські діла в житті своїм являв, голодних годуючи, голих одягаючи, тим, що в біду впадають, допомагаючи і від вуз та темниці багатьох звільняючи. Більше радів із того, коли кому, добродіячи, подавав руку помочі, хто в біді є, аніж коли рукою своєю ворогів змагав. І був як другий Корнилій, що його поминають апостольські Дії, в усіх добрих ділах досконалий, тільки що не мав святої віри в Господа нашого Ісуса Христа, без якої всі добрі діла мертві є. Мав так само дружину також чеснотливу, що в усьому йому наслідувала, з нею народив два сини. І був Плакида з жінкою своєю вельми добрий і милостивий до всіх, того тільки йому не доставало, щоб пізнав єдиного істинного Бога, Його ж бо не знаючи, ділами добрими шанував. Людинолюбець Бог, що хоче всіх спасти і не зневажає тих, що творять добро, не зневажив і цього чеснотливого мужа й не залишив його у тьмі ідольської зваби загибати, але той (" Йому ж бо в кожнім народі приємний є, хто боїться Бога і чинить правду") приємним собі зробив і зволив путь спасіння явити йому таким чином.

Був Плакида одного дня, за звичаєм своїм, зі слугами своїми на звіриному лові. Знайшов стадо оленів і, владнавши кіннотників, почав гонити оленів. Побачив же оленя в усьому стаді найбільшого і погнав за ним, і відлучився олень від стада, відлучився й Плакида від своїх з малим загоном, гонячись за ним; слуги ж, що слідцем ішли, знемоглися і залишилися віддалік. Планида ж сам, маючи швидкого коня, погнав далі за оленем у пустелю. Довго ж він гнався й далеко забіг; олень тоді зійшов на великого каменя й став на ньому. Сам Плакида приїхав близько, гадаючи подумки, яким чином зловити того оленя, і дивився на нього. Бог же щедрий, влаштовуючи всяким чином спасіння людям і маючи знання долі, наставляє на шлях істинний; він уловлює ловця не як Петром Корнилія, але як Павла явленням своїм. Довго стояв Плакида і на оленя дивився, і явився йому Христос Господь таким чином: хрест вельми світлий посеред рогів оленячих з'явився, на нього-бо Плакида дивився й побачив подіб'я плоті до хреста прибитого за нас Ісуса Христа. Дивувався на дивне те видіння і почув там голос, що до нього казав: "Чого мене гониш, Плакидо?" — і тоді