Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

— Ми з учителем не зійшлися в думці з приводу творчості Ніколь Броссард. Він обізвав її феміністкою.

— Напевно, вона і є феміністка.

— Справа в іншому. Важливо, як він вимовив це слово!

— Можливо, тобі це тільки здалося. Або він посварився з дружиною.

— Ось і ти туди ж. Всі чоловіки однакові. Міг хоча б прикинутися, що на моєму боці.

Остап заледве приховав посмішку. Його маленька сестричка стала дорослою й прагне захищати свою думку не тільки в розмові з братом, але й перед тим, від кого залежить її шкільна оцінка. Але ж вона — майже випускниця.

— Я завжди на твоєму боці. Поговорімо про це в іншому місці, щоб не хвилювати тата.

У цей момент з'явилася медсестра з крапельницею, і Остап пообіцяв батькові, що повернеться після того, як побалакає з лікарем. Тамара вийшла слідом за ним і попрямувала поруч коридором, стукаючи каблуками.

— Ти вже завершив роботу в Україні?

— Ні, мала. Тільки почав.

— Значить, скоро поїдеш? Коли?

— Це залежить від тата, точніше від його здоров'я. А поки збираюся попросити про двотижневу відпустку, щоб побути поруч з ним і тобою.

— Це добре, тому що дзвонила мама і пропонувала мені жити у неї.

— А ти що?

Тамара фиркнула і з незалежним виглядом засунула руки до кишень джинсів.

— Відмовилася. Ти ж знаєш, ми з її новим чоловіком один одного не виносимо.

Остап хмикнув.

Підлітковий максималізм. Добре, що після його повернення необхідність в переїзді Томи відпала. Принаймні, тимчасово. Остап сподівався, що батько видряпається з хвороби досить швидко, ще з однієї причини. Йому хотілося швидше побачити Яну. Як вона там?

— Підеш сьогодні до школи?

— Завтра. Сьогодні два уроки літератури поспіль. Так я й не одягнена. Поки доїду додому за підручниками, то якраз ввечері школу й побачу.

Остап вирішив, що з навчанням сестри розбереться пізніше. Зараз йому не до цього.

— Зрозуміло. Ти снідала?

— Пила каву з автомата.

— Почекай мене біля палати. Я перемовлюся словом з лікарями, керівництвом і повернуся. Потім ми сходимо з тобою до їдальні.

Кивнувши, Тома повернула назад, а він відшукав Еріка Вільсона, який лікував його батька, і поцікавився прогнозом хвороби. Ерік запросив його до ординаторської та показав медичну картку. Він почекав, поки Остап перегляне результати обстежень, і тільки тоді поділився спостереженнями.

— В цілому все зрозуміло. Стенокардія та старий рубець нікуди не поділися. Ознаки недостатнього кровопостачання існують, але...

— Вас хвилює щось ще?

— Причини. Мені не подобається психологічний стан пацієнта. Він ніби знаходиться в постійному стресі. Я намагався дізнатися, що його гризе, але ваш батько не був зі мною відвертим. Можливо, вам вдасться його розговорити та заспокоїти.

— Ви вважаєте, що приводу для його перебування в лікарні немає?

— Ще декілька днів, можливо, тиждень краще поспостерігати. Таблетки можна пити й вдома. За великим рахунком, серйозних змін немає. На мою думку, в його випадку важливо позбутися дратівливих факторів, або ж...

— Слухаю вас.

— Або змінити до них ставлення.

Остап залишив ординаторську зі змішаним почуттям. Тішило те, що ситуація з батьком не є критичною, але все інше давало привід для роздумів. Він міг тільки здогадуватися, що спровокувало загострення хвороби.