Читати книгу - "Попелюшка навпаки, Галина Курдюмова"

- Дівчатка, виходимо! - почувся голос баронеси.

- Хіба Його Високість принц Рауль та герцог Себастьян вже повернулися?

- Ще ні, але це нічого не означає, бал розпочнеться вчасно. Після учорашніх подій ніхто вже не сумнівається у тому, кого назвуть принц та герцог своїми обраницями.

Маман виглядала страшезно задоволеною, що й зрозуміло. Спадкоємець трону, не шкодуючи життя, стрибнув у прірву, щоб врятувати її донечку. Ясно, що ним рухали серйозні почуття. Леді Антуанетта не сумнівається, що сьогодні принц назве нареченою її любу Кароліночку.

Та баронеса буде дуже розчарована, бо вищі сили мають зовсім інші плани. А у нас із Ліліаною ще інші плани. Тільки щоб здійснити їх, ми маємо перехопити Рауля та Себастьяна до того, як вони з’являться на балу.

Людей було повно, значно більше, ніж попередні рази. Мабуть, кожному, у кого був допуск до королівського палацу, хотілося особисто почути, кого ж вибере у дружини Його Високість. Цього разу ми з Лілі не розлучалися, так і йшли залою, тримаючись за руки. Нас супроводжували зацікавлені, приязні або, навпаки, відверто злі погляди. Що ж, кожному милим ніколи не будеш. Більшість молодих леді будували плани щодо шлюбу з принцом.

Ми з сестрою продефілювали туди-суди, а потім тихенько вислизнули із зали.

- Де ж Себастьян із Раулем? - схвильовано видихнула Ліліана. - Не можу зрозуміти, куди вони поділися?

- Може, вирішили нікого не називати судженими і на балі просто не з’являться? - висунула припущення я.

- Ні! Такого не може бути!

Ми вийшли на балкон, звідки чудово було видно ворота.

- Лілі, я хочу провідати Барбару. А ти спостерігай. Якщо наші загублені суджені з’являться - негайно гукай.

- Нащо тобі та Барбара? - здивувалась сестра. - Хочеш подратувати, що ми залишились живі-здорові?

- Хочу поглянути їй у очі.

Лілі здвигнула плечима:

- То навідай, хоч я й не бачу у цьому резону.

Я пройшла до кімнати, яку займала Барбара. Взагалі-то через той сип, що вклав до ліжок кількох претенденток, було оголошено карантин, і провідувати хворих заборонено. Навіть охорону поставили коло дверей. Але зараз усі охоронці разом із слугами товклися навколо бальної зали, бо кожному кортіло першим дізнатися, кого вибере принц.

Барбара лежала у ліжку, виглядала блідою та знервованою, очі заплакані, під очима набряки, мабуть, добряче поплакала. Червоний сип вкривав навіть її обличчя.

- Ти?! - уставилась дівчина на мене, тільки-но я увійшла.

- Я.

- Навіщо ти прийшла? Щоб посміятися?

- Щоб запитати.

- Про що ж?

- Невже ти так кохаєш Рауля, що зважилась на вбивство?

- Я нікого не вбивала! - голос Барбари тремтів і зривався.

- Ти намагалася вбити нас із сестрою.

- Та я з ліжка не вставала! Ти, що, божевільна?

- Тебе здали найманці, що зіпсували міст.

- Та вони навіть не знали про мене нічого!..

- От ти й видала себе, Барбаро.

Зрозумівши, що ляпнула не те, що треба, дівчина зіщулилась, затулила лице подушкою і звідти почулося хлипання.

- Що тепер? Мене стратять?

- Коли б замах вдався, то напевно б. Але ми з Ліліаною живі і в повному порядку, тож можливі варіанти. Краще за все тобі було б залишити палац і поїхати так далеко, як тільки можна.

- Куди? За які кошти? Я теж донька барона, і теж, як і ти, напівсирота, тільки мій батько програв усі гроші та майно у карти. У нього немає навіть посагу для мене. Далека родичка зуміла пристроїти мене фрейліною у королівському палаці, що вже було невимовним щастям. А коли вже сам принц звернув на мене увагу…

- Тепер ти злочинниця і про принца не маєш вже й думати.

- Та не так я про нього й думала! Для мене головним було - знайти тепле місце у цьому світі, бо інакше на мене очікував монастир! І не просто монастир, а монастир для тих, у кого немає ні гроша у кишені!

- Монастир, в’язниця, плаха… Вибір не дуже… - Мені навіть стало трохи шкода  дівчину, яка мала великі надії, але втратила усе. - Візьми.

Я простягнула Барбарі пляшечку із залишками мазі, що знімає чари, яку прихопила у кімнаті Ліліани.

- Що це?

- Ліки від сипу. Принаймні виглядатимеш пристойно. Де б не опинилась.

Я обернулась і пішла, відчуваючи погляд у спину. Може, я й не права, але хай буде так.