Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  - Я прийшла помолитися на могилі мого синочка Казимирчика. Хочеш супроводжувати мене?

  - Ні... – заперечила Василинка. – Я й сама не знаю, що мене привело у католицький собор. Але я помолюся за душу твого сина. Сонько...

  - Так?

  - Коли вже ти не хочеш бачити мене у твоєму почті, то мені краще повернутися додому.  

  - Як хочеш. Я тебе не проганяю, але і не можу примусити залишитися проти твоєї волі. Розумію, що ти сумуєш за чоловіком та сином.

  - Так, – погодилася Василинка.

Сонька трохи помовчала і сумно промовила:  

  -  Мені дуже шкода, що ми втратили оту сестринську близькість, яка колись була між нами.

  - Мені теж дуже шкода. Але вже нічого не виправити... – прошепотіла Василинка, поривчасто поцілувала сестру у щоку і вибігла з собора.

Наступного ранку княгиня Більська поспішно покинула Краків.