Читати книгу - "За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова"

П'ять років шлюбу не погасили нашої з чоловіком голодної тяги одне до одного, жага нікуди не поділася, а труднощі тільки зміцнили почуття. Хто стверджує, що шлюб це дорога усіяна трояндами, той бреше, тому що й у троянд є шипи. Вдалий шлюб не трапляється просто так, це те, що створюється двома. Усі непорозуміння ми з Данилом вирішували разом, як два закохані спільники. За перші кілька років гострі камінчики наших характерів обтерлися і пом'якшилися, а потреба одне в одному тільки зросла. Наше кохання стало сильнішим, набрало особливого насиченого кольору, набуло вишуканого аромату, як міцне витримане вино. Ми навчилися розуміти одне одного з пів слова. Іноді мені здавалося, що Дан вгадує навіть мої думки, а я відчувала, чого він хоче, варто було лише зазирнути в темно-сірі очі.

~ ~ ~

У суботу до нас приїхала Світлана Олегівна і повезла Андрійка на авіашоу, тож сьогодні я була вільна. Чоловік Світлани Олегівни за життя був льотчиком і обожнював свою роботу, а жінка обожнювала нашого малюка, що мріяв про небо. Мені зателефонувала Лєрка і попросила зустрітися. Я погодилася, бо ми давно не бачилися. У вікно кав'ярні я спостерігала, як осінь узяла у свої руки вулиці нашого міста. Совалися туди-сюди перехожі, підчіплюючи взуттям різноколірні плями листя. Хмари то накидалися на сонце, закриваючи пухнастими тушками платиновий диск, то, передумавши, мчали геть.

Вітер підчепив павутинку і притиснув її до вікна якраз навпроти мене, маленький чорний павучок відчайдушно помчав донизу.

- Днями я познайомилася з Глібом... - витягнув мене зі споглядання бадьорий голос Лєрки.

- Зачекай, подружко, ти місяць тому говорила мені про Пашу?

- Ой, та він занудою виявився і жлобом до того ж - відмахнулася руда.

Вона кинула консерваторію і зайнялася маркетингом.

- Лєра, ти б визначилася вже.

- Встигну ще, - фиркнула подружка. - А якщо раптом я вирішу, що не нагулялася, що потім мені робити?

Мені залишилося лише розвести руками. Новий напад нудоти недоречно стиснув шлунок, я жадібно потягнула з трубочки фруктовий коктейль.

- Чому це ти бліда, мов міль, захворіла чи що? - сині очі з підозрою просканували мене.

- Та нудить уже кілька днів, може їжа не зайшла.

- Ага, як же, їжа... Данило твій зайшов. Місячні коли востаннє були? - Лєра з глузливими бісиками в очах роздивлялася мене.

Мозок почав швидко підраховувати дні. З концертами та домашніми турботами я зовсім забула про свій цикл. Я завмерла, а потім підхопилася.

- Лерко!

- Та ти не стрибай, як Сергій Бубка, тобі вже не можна, - захихотіла вона і я разом із нею.

- Дуй в аптеку за тестами та гендер паті теж замов.

~ ~ ~

- Дай руку, - попросила я.

Чоловік простягнув широку долоню і я поклала на неї крихітні рожеві пінетки. Дан часто закліпав і втупився на черевички, мені здалося, він навіть перестав дихати. Відірвавши погляд від взуття, він підняв на мене ошелешені очі.

- У нас буде маленька дівчинка, - кивнула я і накрила своїми руками його, рожеві  пінеточки виявилися захованими між нашими долонями.

- Оце так!... Ну ти даєш мала!

Сірі очі спалахнули шаленою радістю, чоловік підхопив мене на руки й закружляв кімнатою.

- Дякую! Люблю тебе! Ти найкраще, що трапилося в моєму житті!

- Нудить, Носорожечку, нудить! - я ковтнула клубок, що підскочив від шлунка до горла.

- Я скажу Марії нехай заварить тобі імбирного чаю, - Дан усміхнувся і став схожий на зовсім молодого хлопця.

- Та не треба, просто не кружляй мене, - я погладила колючу щетину.

Чоловік м'яко поставив мене на килим і опустився на коліна.

- Ну привіт, Ромашко, - прошепотів Данило й ніжно притулився губами до ще плоского животика.

- Ромашка? - з подивом перепитала я, зариваючись пальцями в густу темну шевелюру.

- Так, у моєї доньки будуть яскраві зелені очі, як у її мами і точно таке ж неймовірне білосніжне волосся. Романа Данилівна Северська... Дід збожеволіє від радості.

Роман Андрійович мріяв про онучку, як птах про весну.

- Розпестить малу, - зітхнула я.

- Як є розбешить, - широко посміхнувся мій чоловік.

- Твоїй кар'єрі та великій сцені доведеться почекати, кохана, - він ніжно провів долонею по моїх косах.

- Встигнеться з часом. Зараз у мене своя музика - ти і діти. Ви граєте найфантастичнішими акордами. 

- Гм, - Дан загадково посміхнувся. - Якими?

- Акордами щастя, - я обхопила його шию руками і він миттєво жадібно притулився до моїх губ, я в блаженстві прикрила очі й не змогла втримати стогону.

- Скажи, - знову попросив він, коли через певний час ми, важко дихаючи, відірвалися одне від одного.

- Ти нестерпний прохач, - засміялася я.

- Скажи, - він торкнувся губами мого чола, поцілував очі.

- Я кохаю тебе, Дан. Кохаю, кохаю.

- А я люблю тебе, мій Метелику.

Тепер у мене була велика сім'я: чоловік і наші діти, Роман Андрійович і Макс із Ліною. Дан не збрехав, коли обіцяв, що я не пошкодую обравши його. За чоловіком я була щаслива, непристойно, безсоромно, настільки наскільки  може бути щаслива земна жінка. Іноді мені навіть ставало страшно, що таке взагалі можливо, але Дан ніколи не давав мені приводу сумніватися, що фундамент нашого з ним щастя замішано на міцному цементі кохання.
 

-----------------------------------

Ось і закінчена ще одна історія! Писати книгу це кропітка та досить виснажлива( морально та фізично) справа (хто сумнівається ражду спробувати!)))). Дякую всим хто був поруч зі мною, підтримував, писав цінні коментарі, жив життям героїв і підживлював мене своїми емоціями. Ви мій справжній Муз, моє натхнення і саме завдяки вам писалася кожна наступна глава !!!  Чекаю на ваші відгуки, чи виправдилися ваші сподівання щодо героїв, чи ви мали свої плани та варіанти подій, чи бачили хепі енд саме таким чи можливо іншим? Хто ще не натиснув книзі свою вподобайку-сердечко - з нетерпінням чекаю! Якщо не хочете загубити автора серед тисяч інших прошу підписатися! Після закінчення книги про Алію планується роман з  гумором та романтичним протистоянням "Заноза з перчинкою". Всіх обіймаю!!!​​​

Кінець