Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

зустрічаються.

Я відвертаюся.

25 Добридень, сеньйоро ( італ. ).

РОЗДIЛ СОРОК СЬОМИЙ

Я сиджу на горищі вже приблизно двадцять годин.

Енді відрядив мене туди напередодні ввечері, щойно Сесілію вклали

спати. Я вже зрозуміла, що сперечатися не варто. Якщо спробую йому

суперечити, знову загримлю до Клірв’ю. Чи, можливо, коли

наступного дня я приїду забирати Сесілію зі школи, її там не буде і я

не побачу її цілий тиждень, бо вона буде «за містом».

Ендрю не хоче завдавати шкоди Сесілії, але завдасть без жодних

вагань. Урешті-решт, якби поліція прибула тоді бодай на хвилинку

пізніше, моя донька втонула б у ванні ще багато років тому. Якось я

згадала йому той випадок, але Ендрю лишень вишкірився у відповідь.

«Ото б тобі був незлецький урок, еге ж?»

Енді хоче ще одну дитину. Ще одне створіння, яке я любитиму й

намагатимуся захистити, а він його роками використовуватиме задля

того, щоб повністю мене контролювати. Я не можу дозволити, щоб це

сталося. Тому я поїхала до клініки в місті, записалася під вигаданим

ім’ям і заплатила готівкою за те, що мені поставлять

внутрішньоматкову спіраль. А відтак старанно потренувалася перед

дзеркалом вдавати подив, з яким дивитимуся на негативні тести на

вагітність.

Цього разу мій переступ полягає в тому, що я розпилила забагато

освіжувача для повітря в нашій спальні. Насправді я розпилила

точнісінько стільки, як завжди. А якби я не використовувала його

взагалі, Енді замкнув би мене із чимось смердючим, наприклад з

підгнилою рибою. Я вже зрозуміла, за яким принципом він діє.

Хай там як, минулого вечора освіжувача в повітрі справді було

забагато, аж очі виїдав. Як гадаєте, як саме він мене покарав? Я мала

сама собі пшикнути в обличчя з перцевого балончика.

Еге ж.

Балончик мій чоловік залишив у шухляді комода.

«Спрямуєш його собі в очі й натиснеш. І щоб очі були розплющені.

Інакше не буде зараховано».

Отже, я таки це зробила. Я пшикнула собі в очі з перцевого

балончика, аби вирватися із цієї клятої кімнати. Вам колись

доводилося стикатися з перцевим балончиком? Це не той досвід, який

я можу порадити. Пече страшенно, і очі в мене одразу неймовірно

засльозилися. Шкіра на обличчі здавалася обпеченою. А тоді полилися

шмарклі. За мить я відчула, що вони затікають мені до рота, тоді в роті

теж запекло, з’явився жахливий присмак. Кілька секунд я сиділа на

ліжку, просто силкуючись вирівняти дихання, а потім ще протягом

години не годна була розплющити очі.

Авжеж, з надлишком освіжувача для повітря жодного порівняння.

Однак відтоді минуло вже кілька годин. Очі вже сяк-так розплющую.

Щодо обличчя — враження таке, ніби його опекло сонцем, а повіки

дуже набряклі. Але мені вже не здається, що я от просто зараз ґиґну.

Проте, авжеж, Енді все одно чекатиме, поки я буду в

презентабельнішому вигляді, перш ніж зголоситься випустити мене.

А це означає, що мені, можливо, доведеться провести тут ще одну

ніч. Але сподіватимемося все ж таки, що ні.

Вікно зараз не забите дошками, тому до кімнати принаймні

потрапляє природне освітлення. Лишень це і втримує мене на межі

божевілля. Я підходжу до вікна й визираю на заднє подвір’я. Як мені

кортить там опинитися!

Аж тоді розумію, що подвір’я не порожнє.

Там працює Ензо. Я задкую, але він зводить очі — саме вчасно, щоб

мене побачити. Дивиться просто на мене, і я, дарма що нас розділяють

три поверхи, бачу, як він супиться. Відтак стягає рукавиці та йде до

будинку.

Ой, ні. Це погано.

Не знаю, що Ензо збирається робити. Викличе поліцію? Я не

впевнена, на добре це вийде чи на зле. Енді завжди примудрявся якось

розв’язувати такі ситуації. Він завжди на крок попереду. Десь рік тому

я стала відкладати гроші, ховаючи їх в один зі своїх чобітків, котрі

стояли в гардеробі. Сподівалася накопичити достатньо, щоб утекти. А

тоді якось виявила, що гроші зникли, а наступного дня чоловік

примусив мене йти на горище.

За хвилину у двері гупають п’ястуком. Я задкую, притискаюся до

стіни.

— Ніно? — Це голос Ензо. — Ніно, я знаю, що ви тут!

Кашляю, прочищаючи горло.

— Зі мною все гаразд!

Смикається ручка дверей.

— Якщо з вами все гаразд, то відімкніть двері й дайте мені

пересвідчитися.

Цієї миті до мене раптом доходить, що Ензо каже