Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Мабуть. А ви не знаєте, як знайти нашого принца? – мені вже навіть байдуже, що це завдання секретне, мені головне виконати його.

– Принца? – перепитала вона, після чого подивилася кудись убік, мабуть задумалася, і відповіла мені. – Зважаючи на все, у тебе мало інформації про те, як його шукати..., – констатувала вона, а потім пошепки додала. – Хоча, в принципі, його зовнішність може бути досить різною.

– Отакої, звідки ти знаєш? Ти що провісниця?

– Так... так, є трохи, – якось не зовсім впевнено вона це сказала.

– То може, ти допоможеш мені знайти його? – вже зраділа я.

– Не вийде. Здібності щось передбачати прокидаються у мене рідко.

– Ех, зрозуміло, – розчарувалася.

– Ти тільки не переймайся, – почала вона мене заспокоювати. – Я можу сказати тобі зі стовідсотковою впевненістю, що ти його точно знайдеш. Чуття підказує.

– Що, правда? – надихнула вона мене. 

– Повір мені, він завжди знаходиться, коли потрібно.

– Не розумію, ти знайома з ним особисто?

– Так, але описати не зможу, тому що коли я його востаннє бачила, він був ще дитиною.

– Як шкода, його дитячий портрет я теж бачила. Він мало мені допоміг, – засмутилася я, вперше отримую, скільки радості та розчарування за кілька хвилин. – Ну, якщо з цим допомогти не можете, тоді розкажіть, будь ласка, про те, що я питала раніше.

– Без проблем, а куди конкретно вам дійти потрібно? – уточнила вона.

– До вершини, звичайно! – навіть не замислюючись, сказала я. Після чого вона розповіла нам, як туди дійти, де знаходяться хибні стежки, наприкінці яких ущелини, і де нещодавно були обвали. Потім вона нас ощасливила  тим, що в цих горах часто чується виття перевертнів, але тільки в повний місяць, який, як доречно, вже пройшов.

– Я раптом дещо згадала! – Том з Фумкою навіяли мені одне питання.

– Що трапилося? – запитала Лінда, так як я зверталася до неї.

– Просто стало цікаво, а чому принц ще не одружений? – випалила я цілком собі розумне питання від якого всі хто сидів поруч переключили свою увагу на мене. – Ну як це сказати, наскільки я пам'ятаю, Алістер Ількор вже давно повинен бути у тому віці, коли королівське подружжя обзаводиться нащадками. Скільки йому там приблизно... близько тридцяти? А хіба у шляхетних не прийнято одружуватись в ранньому віці?

– Так, наскільки я пам'ятаю, щось таке було, – раптом замислилась Лінда. – Але до чого ти хилиш?

– Будь у нього сім'я чи наречена, він би не нишпорився по королівству, де не потрібно, ускладнюючи мені справу, – злилася я, а Нік від реготу ледь чай не розхлюпав, після чого відповів уже він.

– Ти як завжди не про те думаєш. Але так, у нього була наречена в юному віці, ти маєш рацію.

– А що ж тоді пішло не так? – уточнила я.

– Насправді все. Цей негідник, не хотів одружуватись, і навіть з цієї причини злиняв. А його наречена, недовго думаючи, вже вискочила заміж за іншою домовленістю, де наречений виявився більш відповідальним, – пояснив він, ніби каже про свого друга.

– Слухай, у мене відчуття, що ти знаєш, де його шукати, – підозріло я зиркнула на нього.

– Хтозна, – підморгнув він. – Але це секрет, – посміхнувся Нік.

– А чужих секретів ти не видаєш, – закінчила я за нього.

– Саме так! Ти швидко вчишся! – похвалив він мене.

– А ти засранець! Ти можеш допомогти мені виконати одне завдання, але не робиш цього, тому що ти найманець з купою таємниць, причому незрозуміло ще, чиїх таємниць ти більше зберігаєш, своїх чи чужих, – обурювалася я, коли всі з цікавістю спостерігали нашу дискусію.

– До речі, я допомагаю тобі з іншим завданням, хоч і не зобов'язаний цього робити, – нагадав він, з чим навіть не посперечаєшся.

– Хай тебе! – махнула я на нього рукою, а він у відповідь засміявся.

Побувши ще трохи в гостях, ми відпочили за приємною бесідою, а головне відігрілися, за той час, що я розмовляла з відьмою, Том з Фумою теж налагодили стосунки, а Нік умудрився випити весь чай, що Лінда приносила. Після чого вона принесла ще тільки вже зі своєю домашньою випічкою тільки з печі, яку, як вона сказала, зробила від нудьги. Випічка була дуже смачною, і вона нам ще в дорогу з собою дала, тому ми пішли ситі та відпочилі назад у зиму, назад у холод.