Читати книгу - "Обіцяна, Леля Карпатська"

Він простягнув дівчині невеличкий пакунок. Там були дрібні гроші, жуйки, які любив тато, жіноча помада і кулон.

— З-звідки це?

— Валялося у бардачку. Щось знайоме?

Ляна витягнула прикрасу — метелика на тонкому ланцюжку, і швидко запхала його у кишеню. Потім дістала помаду.

— Що це?

Власлав хмикнув.

— Тобі ліпше знати. Я таким не користуюся.

— Моя мама — теж.

Маргарита Сергіївна ніколи в житті не фарбувала губи. Дівчина скривилася, знявши копачок із помади. Яскраво червона, із дешевим хімічним запахом — невже інтуїція не підвела Ляну і в її тата була коханка? Ніби підтвердження її словам, телефон дзенькнув і на екрані з’явилося нове повідомлення. «Не шукай. У мене нове життя. Мамі скажу сам», — відбилося в очах Ляни.

— Як ти міг? — прошепотіла вона зі сльозами в голосі. — Зрадник!

Дівчина різко розвернулася і пішла геть. Власлав самовдоволено посміхнувся. Він підійшов до обриву і непомітно викинув телефон Святослава у річку.

***

Навіть у найтемнішу ніч метелик знаходить світло.

Знаходить — і згоряє у його жарі.

Ляна дивилася на маленький кулон на своїй долоні. Де вона була і куди врешті прийшла. Біль втрати притупився, але рани не загоїлися. Вони лише затягнулися тонким струпом, який тріскався при кожному незручному русі.

Дівчина перевернула метелика в пальцях, ковзаючи подушечкою великого пальця по вигравіруваних крилах. Як давно вона тримала його в руках востаннє?

Перед очима з’явилося обличчя Євгена — сиве, акуратно підстрижене волосся, легка неголеність, усмішка, якою він завжди її зустрічав.

«Навіть у найтемнішу ніч…»

— …він знаходить світло, — прошепотіла Ляна, і її голос зірвався.

Він був її світлом. Той, хто знав, як витягнути її з найглибшої ями, хто жартував, коли їй хотілося плакати, хто не боявся бути справжнім.

Вона пригадала його руки, як він притискав її до себе, ховав обличчя у її волоссі. Тоді їй здавалося, що їхня історія триватиме вічно. Що попереду ще так багато днів і ночей, які вони проведуть разом.

Ляна міцніше стисла кулон у долоні. Гаряча волога підступила до очей, але вона відмовилася плакати.

— Я не згоріла… ще ні. Я досі шукаю світло.

Вона глибоко вдихнула, піднесла кулон ближче до очей. Щось у ньому здалося їй дивним. Маленький шов на зворотному боці.

Ляна підчепила його нігтем і ледь чутно зойкнула, коли крила метелика розкрився. Всередині була записка. Руки дівчини затремтіли, коли вона повільно розгорнула її.

Там було всього лиш одне слово, написане рукою Євгена.

«Мор».

***

Село блищало, ніби до Великодня. Двори стояли підметені, вікна — вимиті, а центральний майдан нагадував ярмарок. Прилавки ломилися від саморобних прикрас, різноманітних пирогів, наливок та меду.

Кругла сцена, яка стояла трохи подалі, нагадувала святковий торт — прикрашена снопами пшениці, перев’язаними яскравими стрічками, із розставленими довкола глиняними вазами, наповненими польовими квітами. Над нею тріпотіли гірлянди з висушених трав, а нові гладкі дошки виблискували під сонцем, ніби чекали на когось особливого.

Ляна стояла біля вікна у спальні, дивлячись на ліс. Ще зелений, він поволі приймав барви осені, готуючись до незворотних змін у природі. У вухах лунав глухий гомін, ніби з-під землі, а віття старого дуба за ворітьми тривожно рипіло, хоча вітру не було. Невеличка тінь, ніби білка, промайнула між деревами — чи то здалося?..

— Так багато змінилося за ці кілька місяців, — тихо мовила дівчина. — Я думала, що гірше вже не може бути. Стільки втрат…

Дарина, яка сиділа позаду неї на ліжку, зітхнула. Вона глянула на довгу святкову сорочку, яку Ляна повинна була одягнути сьогодні.

— Втрати стаються щодня, — відповіла Дарина. — Таке життя. До кого ти приєднаєшся?

Ляна повернулася до неї, здивовано звівши брови.

— Ти про що?

— Бусурмани чи Блаженні?

— Та не знаю, — стенула Ляна плечима. — Хіба це важливо?

Дарина хмикнула.

— Звичайно. Сьогодні ти повинна зробити вибір. Ти більше не зможеш залишатися нейтральною.

— Для мене це не має значення. До атеїстів можна?

— Власлав повинен був тебе запитати. Дивно, — Дарина замислено глянула на Ляну. — Врешті ти будеш змушена вибрати сторону.

Та роздратовано схопила сорочку.

— То хай будуть Бусурмани. Мені язичництво завжди більше подобалося.

Дарина допомогла їй одягнутися. Власлав розщедрився. Зранку привіз одяг для свята та прикраси. Ляна дозволила йому поцілувати себе, хоч їй це і вартувало зусиль. Пообіцяв після обіду забрати її.