Читати книгу - "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"

– Чи є у Вас, мій королю, почуття до мене? Крім відданості ненародженій дитині…

Віолетта вдивлялася в нього, шукаючи відповідь у його очах. Він дивився так, ніби сам не до кінця розумів, що відчуває. У цьому погляді було щось більше за звичну стриманість, щось, що змушувало її серце завмерти.

– Щось є… – Аларіон похитав головою. – Ніяк не збагну.

Вона ковтнула клубок у горлі.

– Чого б я хотіла… Вашого кохання, – зізналася нарешті. – Незважаючи на те, як усе змінилося і яка Ваша магія нині… Ми однаково пов’язані.

Його обличчя залишалося непроникним, але вона бачила, як у глибині душі він бореться з собою.

– Ти мусиш послухатися мене. Я заховаю тебе. Ніхто не має знати про дитину.

Віолетта затремтіла, втерла долонею сльози.

– Я не хочу лишати дім… Хай це місто вціліє… Будь ласка.

Аларіон похитав головою, не знаючи, що відповісти. Він лише провів долонею по її волоссю – легкий, майже невідчутний дотик. А потім зник.

Наступного разу він з’явився посеред ночі в домі хрещеного. Захисні чари навіть не ворухнулися, не відреагували на його присутність. Він був надто сильним, і магія дому не змогла його зупинити.

Віолетта саме сиділа на краю ліжка, розстібала ґудзики на сукні, готуючись до сну.

– Ходімо зі мною, – його голос прозвучав спокійно, але наполегливо. 

Простягнута рука чекала.

Вона підвела на нього розгублений погляд.

– Ні… Не треба… А як же Алек і мій хрещений?..

Раптом за вікном здійнявся шум.