Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

Емі

Наступного дня, як і казав Тимофій, ми разом поїхали до моєї лікарки. Вранці він поїхав на роботу, а до призначеного часу заїхав за мною і відвіз до клініки. Після прийому ми повернулися до моєї квартири, щоб зібрати речі. Я не брала занадто багато — у будь-який момент могла повернутися за необхідним. До того ж, це лише до пологів.

Коли все було зібрано, Тимофій допоміг мені взути черевики, а потім подав куртку. І саме в цей момент мені в голову прийшла думка, яку я негайно озвучила:

— Тимофію, я не буду жити в квартирі, де ти жив зі своєю Мариною, — сказала я.

Він завмер, усе ще тримаючи мою куртку, а потім повільно повернувся до мене.

— По-перше, Марина не моя. А по-друге, ми будемо жити в іншій квартирі — ти вже в ній була, і з Мариною я там не жив. Ту я давно продав.

— Ну… добре, — відповіла я, відчуваючи, як на душі стає легше.

Тимофій взяв мою валізу, і ми вирушили до машини. Дорогою майже не розмовляли. Він був зосереджений на своїх думках, а я не знала, про що говорити.

У квартирі Тимофія я одразу взяла валізу й покотила її в бік гостьової кімнати. Але, відкривши двері, застигла на місці. Кімната була абсолютно порожньою, ще й застелена клейонками.

— Я звільнив гостьову, щоб зробити з неї дитячу, — заговорив Тимофій у мене за спиною. — Ти будеш у моїй кімнаті. Зараз звільню місце в шафі.

Я різко розвернулася до нього.

— Я не…

— І не треба, — перебив він мене. — Я буду спати на дивані.

Мовчки кивнула й, оминувши його, попрямувала до спальні.

Я увійшла до спальні й озирнулася. Тут нічого не змінилося з останнього разу, коли я була тут. Лаконічний інтер’єр, темні меблі, ідеальний порядок — усе в стилі Тимофія. Моя валіза видавалася тут чимось чужорідним.

Поставивши її біля шафи, я розстебнула блискавку й почала розкладати свої речі. Тимофій мовчки підійшов і відкрив дверцята шафи, звільняючи для мене полички.

— Тут вистачить місця? — спокійно запитав він.

— Так, дякую.

Я обережно розкладала свої речі, відчуваючи, як він стоїть поруч і спостерігає за мною. Його погляд був важким, майже відчутним на шкірі.

— Тобі щось потрібно? — не витримавши, спитала я.

— Просто звикаю, — зізнався він.

Я здивовано підняла на нього погляд.

— До чого?

Тимофій трохи стиснув губи, ніби обдумуючи відповідь, а потім тихо сказав:

— До того, що ти тут.

У грудях щось тьохнуло. Його голос був спокійним, але я вловила в ньому нотки задоволення. Це змусило мене затримати подих.

— Сподіваюся, я тобі не заважатиму, — сказала я, намагаючись приховати власні емоції.

— Ти жартуєш? — Він нахилив голову набік, уважно дивлячись на мене. — Емі, я хочу, щоб ти була тут.

Я ковтнула клубок у горлі й повернулася до валізи, не знаючи, що відповісти.

— Емі, — знову заговорив він.

— Щооо? — відгукнулася, не відриваючись від розкладання речей.

— Я хочу познайомити тебе зі своєю мамою, — промовив він, а я застигла зі светром у руках.

— Навіщо? Ми ж не одружуємося, — повернулася до нього.

— Ти мати моєї дитини, вам у будь-якому випадку доведеться бачитися, тому я думаю, що це необхідно.

— Нууу… г-гаразд, — відповіла, запинаючись. — А як вона відреагує? То ти був з Мариною, тепер зі мною…

— Не переймайся, вона нормально відреагує. До того ж вона ніколи не любила Марину.

— Може, вона і мене не злюбить, — пробурмотіла я, перебираючи светр у руках.

— Ти їй точно сподобаєшся. Не хвилюйся. Я піду в душ, — сказав він і розвернувся, прямуючи до ванної.

Я так і стояла з тим клятим светром у руках. У знайомстві з його мамою наче не було нічого особливого — ми ж не пара з Тимофієм, я просто мати її онучки. Але чому ж тоді мене так тривожило це знайомство?

Після того як я розклала речі, а Тимофій прийняв душ, я також пішла. Коли повернулася, він уже розмістився на дивані. Було доволі пізно, тож ми побажали один одному доброї ночі і розійшлися спати.

Але як тільки я опинилася в ліжку, то зрозуміла, що засну не скоро. Мій мозок атакували різні думки. Я уявляла нашу зустріч з мамою Тимофія, і мене накрило новою хвилею тривожності. Чомусь мені хотілося їй сподобатися. Хоч ми й не разом з Тимофієм.

Але все ж таки… Вона мама чоловіка, якого я кохаю.

Як би я не пручалася та не приховувала свої почуття від Тимофія, від себе їх не приховаєш.

Мої думки перетекли від мами Тимофія до нього самого. Я лежала в його ліжку й відчувала себе неймовірно самотньо. Зараз мені так хотілося, щоб він був поряд і ніжно обіймав мене.

І це ж я сама поставила умову спати окремо, а тепер жалкую. Дурна, дурна Емі.

Я крутилася з боку на бік, але заснути не вдавалося. Ще й донечка, мабуть, відчувала мій стан, бо почала активно штовхатися.

Психанувши, я підвелася й попрямувала на кухню — хотіла випити трав’яного чаю. Можливо, хоч це допоможе заснути.

Та коли майже дійшла до кухні, позаду почувся голос Тимофія:

— Чому ти не спиш?

Його голос був втомленим, але точно не сонним. Йому теж не спиться?

— Крихітка влаштувала танці, не дає мені заснути, — відповіла я, спостерігаючи, як він підводиться з дивана.

Світло від вуличних ліхтарів пробивалося крізь велике панорамне вікно й падало просто на нього. Я мимоволі затримала погляд на його ідеальному пресі. Я аж заковтнула. І чого він такий привабливий?

— Ходімо, — сказав він, беручи мене за руку.

Тимофій вів мене у бік спальні. 

— Я хотіла випити чаю, — обурилася я.

— Завтра вип’єш, а зараз час спати.

Коли ми опинилися в спальні, Тимофій ліг на ліжко й потягнув мене на себе.

— Лягай, — спокійно промовив він.

Я кілька секунд вагалася, але потім усе ж таки лягла.

Тимофій притягнув мене ближче, потім підняв мою голову й поклав під неї руку. Його обличчя було зовсім поруч, я відчувала його тепле дихання на своєму волоссі.