Читати книгу - "Кінець зміни"

РЕПІТЕР ПОЗА ЗВ’ЯЗКОМ

Фредді! — думає він. А я не вірив, що тобі духу вистачить. Не вірив.

Ах ти ж стерво.

Його ліва рука повзе столом і намацує керамічний череп із ручками й олівцями. Він підіймає його, бажаючи вдарити ним в екран і знищити обурливе повідомлення. Але його зупиняє думка. Жахливо правдоподібна.

А може, це не їй духу вистачило. Може, репітер вирубив хтось інший? І хто ж може бути отим кимось? Звичайно, Ходжес. Старий детектив на пенсії. Його, блядь, найлютіший ворог.

Брейді знає, що з головою в нього не все добре, він це давно знає і розуміє, що цей здогад може виявитися просто параноєю. А проте певний сенс у ньому є. Ходжес припинив свої зловтішні візити до палати 217 майже півтора року тому, але в лікарні він крутився не далі як учора, якщо вірити Бабіно.

І він завжди знав, що я вдаю, думає Брейді. Він щоразу казав: «Я знаю, що ти там є, Брейді». Деякі з отих у костюмах із прокуратури теж таке казали, але вони просто видавали бажане за дійсне: вони хотіли віддати його під суд і покінчити з ним. А от Ходжес…

— Він казав це переконано, — вимовляє Брейді.

І, може, це ще не такі вже жахливі новини, врешті-решт. Половина тих «заппітів», які Фредді завантажила, а Бабіно розіслав, активні, тож більшість цих людей відкриті до втручання — як оцей малий підарас. Та й сайт іще є. Щойно ті, хто з «заппітами», почнуть самогубства — не без допомоги Брейді Вілсона Хартсфілда, звичайно, — сайт почне штовхати за грань інших: мавпи повторюють, що бачать. Спочатку це будуть лише ті, хто й так був до цього близький, але вони подадуть приклад — і їх ставатиме більше. Вони кинуться за межу життя, як стадо бізонів зі скелі…

Але все ж.

Ходжес.

Брейді згадує постер, що висів у нього в кімнаті в дитинстві: «Якщо життя дає тобі кислий лимон — зроби з нього лимонад!»

За такою мудрістю можна жити, особливо якщо не забувати, що зробити з лимона лимонад можна, тільки витиснувши з нього все на хрін.

Він хапає старий, але робочий телефон Z-Боя і знову з пам’яті набирає Фредді.

14

Фредді зойкає, знову почувши бадьорий рингтон десь у квартирі. Холлі заспокійливо кладе їй руку на плече і питально дивиться на Ходжеса. Той киває і йде на звук, а за ним Джером. Телефон лежить на комоді під купою, яка складається з крему для рук, паперу для самокруток, кількох готових гільз і навіть не одного, а двох чималих пакетів з травою.

На екрані виникає напис: «Z-БОЙ», але Z-Бой, колишній Бібліотечний Ел, зараз перебуває під вартою і навряд чи може кудись телефонувати.

— Алло? — каже Ходжес. — Це ви, докторе Бабіно?

Нічого… чи майже нічого. Ходжес чує дихання на тому кінці.

— Чи вас слід називати Доктор Z?

Мовчання.

— Чи, може, Брейді? Ви на це відгукуєтеся? — Він і досі, попри все, не дуже вірить у те, що розповіла Фредді, але може повірити, що Бабіно шизонувся, — і, власне, саме так і вважає.

— Це ти, козлино?

На тому кінці дихання чути ще дві-три секунди, а потім зв’язок розривається.

15

— А це, знаєте, можливо, — каже Холлі. Вони приєднується до чоловіків у захаращеній спальні Фредді. — Це справді може бути Брейді, я хочу сказати. Проекція особистості добре описана. Власне, вона перебуває на другому місці серед поширених причин так званої одержимості бісом. Після шизофренії. Я бачила про це документальний фільм по…

— Ні, — не вірить Ходжес. — Не може бути. Ні.

— Не заплющуй очі на цю думку. Не будь як Міс Красиві Сірі Очі.

— І що це має означати?

О Боже, тепер мацаки болю дістають до самих яєць…

— Що не слід відвертатися від очевидного навіть тоді, коли воно показує не туди, куди хочеться йти. Ти ж знаєш: Брейді змінився, коли до нього повернулася свідомість. Він повернувся з певними здатностями, яких більшість людей не мають. Телекінез, можливо, — лише одна з них.

— Так я ж ніколи сам не бачив, як він всяку хрінь рухає.

— Але ж віриш медсестрам, які бачили. Чи не так?

Ходжес мовчить і думає, похиливши голову.

— Відповідайте, — наполягає Джером. Говорить він м’яко, але Ходжес помічає за цією м’якістю й деяке нетерпіння.

— Так. Принаймні декому з них я вірю. Тим, які зі здоровим глуздом, як Беккі Хелмінгтон. Занадто добре в них усе сходилося, щоб їхні історії були вигадками.

— Поглянь на мене, Білле.

Це прохання — ні, наказ — настільки несподівано чути від Холлі Джібні, що він підводить голову.

— Ти віриш, що Бабіно перепрограмував «заппіти» і влаштував цей сайт?

— Я не маю в це вірити. Він Фредді для цього найняв.

— Не для сайту, — чути втомлений голос.

Усі озираються. У дверях стоїть Фредді.

— Якби я його влаштувала, я могла б його й закрити. Мені просто принесли флешку з усім готовим для сайту від Доктора Z. Я її вставила в машину й завантажила. А коли він пішов, вирішила розвідати.

— Спочатку DNS подивилася, так? — уточнює Холлі.

Фредді киває:

— Та дівчина тямить!

Ходжесові Холлі пояснює:

— DNS — це сервер доменних імен. Він перескакує з одного сервера на інший, як річку по камінцях переходять, і запитує: «Ви знаєте цей сайт?» І так, доки не знайде потрібний сервер.

Потім вона звертається до Фредді:

— А коли отримала IP-адресу, то все одно не можна було влізти?

— Ніяк.

Холлі каже:

— Не сумніваюся, Бабіно багато знає про людський мозок, але не повірю, що він має такі комп’ютерні навички, щоб отак замкнути сайт.

— Я була просто найманим працівником, — пояснює Фредді. — Програму для модифікування «заппітів» мені приніс Z-Бой, написану, як рецепт торта чи що, — і, готова хоч штуку поставити, він про комп’ютери знає хіба що те, як вони вмикаються, якщо кнопку знайде, і як ходити по улюблених порносайтиках.

Ходжес їй цілком вірить. Він не певен, чи повірить поліція, коли до цього дійде, але сам Ходжес вірить. І… Не будь як міс Красиві Сірі Очі.

Ох і болить. Страшний суд, як болить.

— А ще, — додає Фредді, — там після кожного