Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Він обернувся до неї і підняв руки долонями вперед, показуючи свій миролюбний настрій: мовляв, я беззбройний.

— З Драґаном Арманським я вже розмовляв. Він, до речі, просив, щоб ти йому зателефонувала, — учора ввечері твій мобільний не відповідав.

Він підійшов до неї. Ніякої загрози вона при цьому не відчула, але все ж відступила на кілька сантиметрів, коли він, торкнувшись її руки, показав на двері ванни. Їй не подобалося, коли її чіпають без дозволу, хай навіть і з добрими намірами.

— Ніяких скандалів, — сказав він спокійним голосом. — Але мені б дуже хотілося з тобою поговорити. Я маю на увазі, коли ти прокинешся. Поки ти що-небудь надягнеш, кава якраз приспіє. Прийми душ. Марш!

Вона безвольно підкорялася.

«Лісбет Саландер безвольною не буває», — подумала вона.

У ванній кімнаті вона притулилася до дверей і спробувала зібратися з думками. Лісбет навіть не думала, що може відчувати таке потрясіння. Потім до неї поступово дійшло, що в неї от-от лусне сечовий міхур і що після безладно проведеної ночі душ не просто гарна ідея, а просто-таки необхідність. Привівши себе до ладу, вона прошмигнула в спальню і натягнула труси, джинси і футболку з текстом: «Armageddon was yesterday — today we have a serious problem».[47]

Секунду подумавши, вона відшукала кинуту на стілець шкіряну куртку, дістала з кишені електрошокер, переконалася, що він заряджений, і сунула до задньої кишені джинсів. У квартирі вже запахла кава. Лісбет зробила глибокий вдих і знову вийшла на кухню.

— Ти тут взагалі прибираєш? — сказав він, знову побачивши її.

Він склав у раковину брудний посуд, витрусив попільнички, викинув старі пакети з-під молока, звільнив стіл від газет, що зібралися за п’ять тижнів, витер і поставив на нього кавові філіжанки і розклав бейгли, які насправді, як виявилося, приніс. Усе це виглядало заманливо, а після ночі з Міммі вона дійсно добряче зголодніла.

«Добре, подивимося, що з цього буде», — подумала вона, всілася навпроти і вичікувально втупилася в нього.

— Ти мені так і не відповіла. Ростбіф, індичка чи вегетаріанський варіант?

— Ростбіф.

— Тоді я візьму індичку.

Вони снідали мовчки, розглядаючи одне одного із взаємною цікавістю. З’ївши свій бейгл, вона додала ще й половину вегетаріанського, що залишилася. Потім узяла з підвіконня пом’яту пачку і витягнула сигарету.

— Гаразд, дещо мені тепер відомо, — сказав він, порушивши мовчанку. — Я, можливо, не так добре вмію вивчати особисті обставини, як ти, але проте тепер знаю, що ти не належиш до веганів[48] і не страждаєш на анорексію, як гадав Дірк Фруде. Я занесу ці відомості до свого звіту про тебе.

Саландер здивовано розплющила очі, але, поглянувши на його обличчя, зрозуміла, що він з неї жартує. У нього був такий веселий вигляд, що вона не втрималася і відповіла йому кривою посмішкою. Ситуація виглядала на рідкість дико. Саландер відсунула тарілку. Погляд його здавався доброзичливим, і вона вирішила, що він, мабуть, не лиха людина, хоч би ким він там був. У проведеному нею дослідженні його особи теж ніщо не вказувало на те, що він лиходій, здатний жорстоко поводитися зі своїми подружками, чи щось подібне. Адже це вона знає про нього все, а не навпаки, пригадала вона. А знання — це влада.

— Чого ти смішки строїш? — спитала вона.

— Пробач. Я, взагалі-то, не планував з’явитися тут саме таким чином і не збирався тебе лякати. Але бачила б ти своє обличчя, коли відчинила мені двері. Воно було незрівнянним, і я не встояв перед спокусою трохи тебе підштрикнути.

Повисла мовчанка. На свій подив Лісбет Саландер раптом відчула, що товариство непроханого гостя здається їй приємним — або, в усякому разі, не огидним.

— Розглядай це як жахливу помсту за те, що ти копирсалася в моєму особистому житті, — весело сказав він. — Ти мене боїшся?

— Ні, — відповіла Саландер.

— Чудово. Я тут не для того, щоб заподіяти тобі біль чи влаштувати скандал.

— Якщо ти спробуєш заподіяти мені біль, я тебе покалічу. Серйозно.

Мікаель огледів її. Зросту в ній було трохи більше півтора метра, і навряд чи вона змогла б щось протиставити йому, якби він увірвався до неї в квартиру з метою вчинити насильство. Проте в її очах читався самий лише спокій.

— Це неактуально, — сказав він нарешті. — У мене немає ніякого лихого наміру. Мені треба з тобою поговорити. Якщо хочеш, щоб я пішов, тільки скажи. — Він на секунду задумався. — Все це здається забавним до… тьху! — Він урвав фразу.

— Що?

— Не знаю, наскільки розумно це прозвучить, але ще чотири дні тому я навіть не знав про твоє існування. Потім я прочитав те, що ти про мене написала. — Він попорпався в сумці і знайшов звіт. — Це далеко не тільки розважальне читання.

Він замовк і якийсь час дивився в кухонне вікно.

— Можна попросити у тебе сигарету?

Вона кинула йому пачку.

— Ти сказала, що ми одне одного не знаємо, а я відповів, що, звичайно, знаємо. — Він показав на звіт. — Я поки не зміг за тобою угнатися — провів лише маленьку рутинну перевірку, щоб добути твою адресу, рік народження і таке інше, — але ти про мене безумовно знаєш більш ніж досить. Причому багато такого, що має суто особистий характер і відомо тільки моїм найближчим друзям. А зараз я сиджу у тебе на кухні і їм з тобою бейгли. Ми познайомилися тільки півгодини назад, а в мене раптом виникло відчуття, що ми знайомі вже кілька років. Ти розумієш, що я хочу сказати?

Вона кивнула.

— У тебе гарні очі, — сказав він.

— А у тебе добрі очі, — відповіла вона.

Він не міг зрозуміти, іронізує вона чи ні. Знову запала мовчанка.

— Для чого ти тут? — нарешті спитала вона.

Калле Блумквіст — вона пригадала його прізвисько і стримала в собі бажання вимовити його вголос — раптом зробився серйозним. У його погляді з’явилася втома. Самовпевненість, з якою він до неї ввірвався, зникла, і Саландер зробила висновок, що дурникування скінчилося або, принаймні, відкинуте геть. Тепер він уважно розглядав її, серйозно і вдумливо. Їй було невідомо, що коїться у нього в голові, але вона відразу відчула, коли його візит набув серйознішого відтінку.

Лісбет Саландер усвідомлювала, що спокійною тільки прикидається і не цілком володіє собою. Абсолютно несподіваний візит Блумквіста змусив її пережити потрясіння, якого вона ніколи раніше не відчувала у зв’язку зі своєю роботою. Вона заробляла собі на хліб, шпигуючи за людьми. Те,