Читати книгу - "Наказано вижити"

Через три хвилини про телеграму доповіли Борману.

Той витяг із сейфа папір, який заздалегідь надрукував під його диктовку Цандер ще позавчора ввечері, і пішов до Гітлера.

— Фюрер, — сказав Борман, прикидаючись переляканим, — скоїлося страшне: вас зрадив Герінг.

Гітлер не зразу збагнув, про що сказав Борман: він читав листи Вагнера, роблячи помітки на полях кольоровими олівцями; саме зараз він підкреслював ті абзаци, у яких композитор описував про свою втечу до Швейцарії після придушення революції в Німеччині, свій відчай перших днів і надію на те, що все зміниться, бо дух часу прагне творити те нове, що об'єднує націю.

Він здивовано подивився на Бормана, потім лише усвідомив смисл сказаного, трохи підвівся в кріслі і, обіпершись на бильця, вигукнув:

— Не смійте! Замовкніть, Борман! Я наказую вам — не смійте!

— Мій фюрер, — спроквола повторив Борман, і в голосі ного не було звичних заспокійливих ноток, — вас зрадив Герінг, ось текст його ультиматуму, прошу ознайомитися з ним і підписати наказ, в якому ви віддаєте його під юрисдикцію військово-польового суду з наказом розстріляти зрадника!

— Ви не смієте так говорити, — зламавшись, жалібно попросив Гітлер. — Це провокація ворогів… Герман був зі мною з перших днів; ви жорстокі, Борман, він мені завжди казав, які ви жорстокі…

— Дозвольте мені в такому разі піти? — так само неквапливо спитав Борман, поклавши на столик, біля книжки Вагнера, телеграму Герінга й проект наказу про його розжалування.

— Сядьте, — сказав Гітлер. — Як вам не соромно? Чи є у вас серце? Чи замість нього у ваших грудях камінь?

— Моє серце розірване любов'ю до вас, фюрер, я живу багато років з невтішним болем у серці…

Гітлер прочитав телеграму двічі, відклав текст, здивувався;

— Але я не бачу в його словах зради, Борман… Він вимагає відповіді, перш ніж оголосити себе наступником…

Борман підвівся, вклонився Гітлеру, пішов до дверей.

— Почекайте! — вигукнув Гітлер, і в голосі його пролунав відчай. — Ви не згодні зі мною?

— Фюрер, дитина завжди трагічно реагує, коли батьки занадто добрі до старшого сина, жорстокого егоїста, прощаючи йому все що завгодно, і несправедливі до молодшого — покірного й люблячого.

— Що все це означає, Борман?! Поясніть мені, я втратив можливість розуміти…

— Коли б я сказав вам: «Фюрер, ви не можете більше керувати роботою партії, я даю вам добу для того, щоб ви добровільно передали мені функції вождя», як би ви поставились до такого пасажу?

— Герінг! — тихо сказав Гітлер, прочитавши ще раз текст телеграми. — Герман, якого я двічі виводив з-під партійного суду за його потяг до розкошів і вільностей в особистому житті… Людина, яка завжди була поряд, добрий, довірливий брат з обличчям гладіатора і серцем дитини… Герінг! — Гітлер зірвався на крик, ніби відчуваючи, яка вигідна зараз Борману істерика. — Брудний кабан! Зрадник! Мерзенний сластолюбець! Людина, розкладена розкішшю й багатством, погрузла в ненажерливій жадобі до наживи! Я проклинаю той день, коли зустрів його!.. Я…

— Там усе написано. — Борман кивнув на аркуш паперу, що його заздалегідь надрукував Цандер — Потрібний ваш підпис…

— Ні, — сказав Гітлер, прочитавши проект наказу. — Я не підпишу цього. Складіть документ у тому розумінні, що Герінг звернувся до мене з проханням позбавити його звання рейхсмаршала, президента рейхстагу, прем'єра Пруссії, фюрера чотирирічного плану розвитку національного господарства і мого наступника у зв'язку з виявленими ознаками серцевої недостатності… Нація повинна вірити в те, що всі ми єдині, як і раніше…

Однак через сім хвилин після того, як цей наказ Гітлера було обнародувано, в Берхтесгаден пішла телеграма Бормана гаулейтеру Фішлю і бригадефюреру Брусу:

«У зв'язку з тим, що фюрер позбавив Герінга звання рейхсмаршала і командуючого люфтваффе, його потрібно арештувати, хоч би де він перебував, і утримувати під охороною до особливого розпорядження про його подальшу долю».

А в цей час Герінг уже вирушив до штабу американської дивізії, командир якої вишикував почесний парад для зустрічі другої людини рейху, наступника, рейхсмаршала і солдата.

Його машину встигли оточити есесівці, що охороняли архіви НСДАП; наказ, підписаний Борманом, виявився для них вищим за особу колишнього рейхсмаршала, якому вони ще хвилину тому, до одержання паперу, підкорилися б з радістю, але, оскільки «порядок понад усе», слово того, що стояв на одну лише щаблину вище, виявилося сильнішим за здоровий глузд: вони готові були розтерзати Герінга за першим же словом з підвалу.

Інформація для роздумів — X

(Шелленберг)

…Кожен працював на себе; кожен думав тільки про себе; блоки укладалися лише для того, щоб одержати хвилинну вигоду, записати її на свій рахунок і негайно розірвати, як тільки виникала можливість нового блоку — в гарячковому шляху до особистого порятунку.

Шелленберг спав у машині. Останній тиждень він практично не з'являвся в РСХА; нові стосунки з Мюллером давали йому таку можливість. Мюллер страхував його від Кальтенбруннера, хоча і з тим Шелленберг завжди доходив згоди, якою зразу ж ігнорував, як тільки бачив більшу вигоду в Гіммлері, а Кальтенбруннер — у Бормані; але час був такий, що всі вони, сповнені взаємної ненависті, не могли все-таки обходитись один без одного.

…В Хохенліхен, до Гіммлера, Шелленберг приїхав цього разу з півночі, де провів чергову бесіду з графом Бернадотом.

— Рейхсфюрер, так далі не можна. Ви повинні зрозуміти: війну програно! — сказав Шелленберг своєму шефу, який сидів біля каміна і читав Плутарха; акуратно нарубані дрова з шипінням лизав вогонь, пахло затишком і миром; кава була заварена справжня, бразільська (кофеїн не випарували на потреби фронтових госпіталів). Вечірнє небо було багряно-синє, спокійне і прекрасне; ніщо не нагадувало тут, у дубовому лісі, який охоронявся полком СС, про те, що росіяни рвуться до Берліна, американці котяться лавиною в Тюрінгію й Саксонію, англійці без упину бомблять міста і автостради; в нетоплених квартирах умирають голодні діти, а на вулицях все ще вішають солдатів з табличками на грудях: «Я — дезертир і панікер, який насмілився сказати, що війну ми програли!»

— Ах, Вальтер, не перебільшуйте, — озвався Гіммлер. — Ви завжди панікуєте… Військові запевнили мене, що Берлін неприступний, що Сталіна розгромлять у Берліні.

— Військові змушені вам брехати, інакше ви накажете їх розстріляти. Вони хочуть вижити, тому й брешуть. А я хочу жити, тому й кажу вам ту правду, яку так неприємно слухати. Рейхсфюрер, граф Бернадот згоден відвезти в американський штаб ваші мирні пропозиції і вручити їх Ейзенхауеру. Дайте мені санкцію,