Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Поливати брудом Кулика і Павлова - робота хлібна, непорохнява. І розумової напруги не вимагає. І Кулик, і Павлов були розстріляні за наказом Сталіна, заперечити наклепникам не можуть. І мемуарів не залишили. А томи Жукова - ось вони, гіркою лежать. Черпай відрами бруд з жуковського мемуара та від себе додавай.

Першим проти Кулика і Павлова виступив Жуков. І вибір його був невипадковим. Причина ось яка. Кинувся Жуков з викриттями на адмірала Кузнєцова, а той відповів: сам дурень! Кинувся на Рокосовського, той огризнувся. Зробив підлість Василевському, а той не забув. Тиснув Малиновського, але й той знайшов, як відбитися. Рипнувся на Соколовського, здачі отримав. Потягнув на Конєва, а той ледве великому стратегу морду не розбив. Публічно. Шкода, розняли.

І зрозумів Жуков: тут не проб'єш. Треба там, де легше. Так і стали Павлов з Куликом улюбленими мішенями «об'єктивної критики». Безмовні - ось у чому зручність.

У чому ж винні Кулик і Павлов?

Ланцюг звинувачень проти Павлова складається з трьох ланок.

Перша. У січні 1941 року в ході стратегічної гри на картах він продемонстрував повну безпорадність. Жуков нібито розбив Павлова граючись.

Друга. Через півроку, ввечері 21 червня, коли треба було піднімати війська за тривогою, коли на рахунку були кожна година і кожна хвилина, добросердний Павлов веселився в театрі. Разом з усіма своїми заступниками.

Третя. Коли гримнула війна, Павлов нібито виявив повне нерозуміння природи сучасної війни, невміння керувати військами у складній неясній обстановці. Тому - катастрофа Західного фронту, а слідом за цим - цілий ланцюг катастроф. Довелося Павлова розстріляти. Шкода, але що поробиш, - заслужив. За гріхи йому і мука.

Але давайте уважно подивимося на гріхи, прорахунки і помилки генерала армії Павлова.

Почнемо з найголовнішого звинувачення, яке полягає в тому, що Павлов погано діяв у перші дні війни. Це звинувачення щонайменше несправедливе. Влітку 1941 року в Червоній Армії було п'ять Маршалів Радянського Союзу: Ворошилов, Будьонний, Тимошенко, Шапошников і Кулик. У перші дні війни всі п'ятеро перебували на Західному фронті. Всі «допомагали» Павлову.

Їх посади на 22 червня:

Ворошилов - член Політбюро ЦК, заступник Голови СНК, голова Комітету оборони при РНК СССР. До 1940 року Ворошилов 15 років був наркомом оборони СРСР.

Тимошенко - член ЦК, народний комісар оборони СРСР.

Будьонний - член ЦК, перший заступник наркома оборони СРСР.

Шапошников - кандидат у члени ЦК, заступник наркома оборони, колишній (і майбутній) начальник Генерального штабу.

Кулик - заступник наркома оборони, начальник Головного артилерійського управління РСЧА.

Замислимося. Менше ніж за тиждень був розгромлений Західний фронт - озброєне за останнім словом техніки півмільйонне угруповання радянських військ на найголовнішому стратегічному напрямку війни. Невже в цьому не винен голова Комітету оборони Ворошилов, який до цього 15 років очолював наркомат оборони? Західний напрямок у всі століття був тієї накатаною дорогою, по якій через Смоленськ завойовники йшли на Москву. З 1925 року Ворошилов як очільник оборонного відомства був зобов'язаний зміцнювати саме цей напрямок, саме його готувати до відбиття агресії. І якщо головний прорив вийшов саме тут, то невже в цьому немає провини Ворошилова? Невже він не заслужив такого ж покарання, як і командувач Західним фронтом?

Припустимо, з 1925 по 1940 рік нарком оборони Ворошилов підготував війська і територію Білорусії до відбиття агресії, але ось у 1940 році командувачем до Мінська був призначений недолугий Павлов, який все зроблене наркомом Ворошиловом занапастив. Тоді виникає питання: а куди дивився член Політбюро, заступник Голови РНК, голова Комітету оборони Ворошилов? Якщо він бачив, що Павлов в останній рік перед німецьким вторгненням нищить справу, чому не втрутився?

Одне з двох.

Або Ворошилов напередодні вторгнення потурав Павлову в ослабленні оборони західного напрямку. Тоді обидва варті покарання.

Або Ворошилов за 16 років бурхливої діяльності війська Західного округу і територію Білорусії до відбиття агресії не підготував. В цьому випадку карати треба було одного Ворошилова. Що міг зробити один Павлов у Мінську за останній рік, якщо нарком оборони в Москві на своєму високому посту нічого не зробив за 16 років?

З 1940 року в кріслі наркома оборони сидів маршал Тимошенко.

Питання ось як поставимо: знав Тимошенко, як треба організувати відбиття агресії на західному напрямку, або він цього не знав?

Якщо знав, то чому не віддав відповідних розпоряджень Павлову? На віжках і кінь розумний. При розумному наркомі навіть недолугий Павлов мав діяти правильно. У путнього ротного недолугі взводні добре і правильно працюють. А якщо неправильно, то і з ротного відповідальність: а ти нащо тут поставлений?

В руках наркома оборони - вся міць Червоної Армії. Якщо, маючи в підпорядкуванні всю Червону Армію і всі ресурси країни, сам нарком оборони не знав, як організувати відбиття агресії на землі Білорусії, то яка відповідальність начальника місцевого масштабу?

І якщо стався стратегічний розгром Західного фронту, невже перший заступник наркома оборони маршал Будьонний не винен? Якщо він не підготував відбиття агресії, то чим він взагалі перед німецьким вторгненням займався?

Невже не винен Маршал Радянського Союзу Шапошников, який з травня 1937 року по серпень 1940 року був начальником Генерального штабу? Як у передвоєнні роки він планував оборону на західному напрямку?

І якщо ВСІ Маршали Радянського Союзу, разом узяті, включаючи голову Комітету оборони, наркома оборони з його першим заступником та двома заступниками, при всьому сукупному досвіді, при своєму впливі