Читати книгу - "Жінка в пісках"

Передусім я намастив обличчя клейкою речовиною. Маску треба було надягати з носа. Я вставив трубки в ніздрі, загнуті на губах краї закріпив на яснах і, легенько поплескуючи, притиснув її до перенісся, чола і щік, уважно стежачи, щоб не утворилися складки. Дочекавшись, коли маска прилипла, я почав обігрівати її інфрачервоною лампою і, підтримуючи сталу температуру, раз у раз напускав на обличчя той самий вираз. Матеріал, з якого маска була виготовлена, мав ту властивість, що при нагріванні вище певної температури раптом втрачав пружність, а тому в заздалегідь вибраному напрямі, тобто вздовж ліній Лангера, легко виникали відповідні зморшки.

Зміст і розподіл виразів обличчя за їхнім характером у процентах можна зобразити таким чином:

зацікавлення — 16 %

допитливість — 7 %

згода — 10 %

задоволення — 12 %

сміх — 13 %

заперечення — 6 %

невдоволення — 7 %

огида — 6 %

сумнів — 5 %

розгубленість — 6 %

стурбованість — 3 %

гнів — 9 %

Звичайно, це не означає, що я вважав, ніби можна складного і делікатного задовольнитися розкладом такого явища, як вираз обличчя, лише на такі основні елементи. Але якби я мав на палітрі ці елементи, то, змішуючи їх, напевне, міг би передати майже всі проміжні відтінки. Само собою зрозуміло, що наведені вище проценти вказують на частоту повторення того чи іншого виразу обличчя. Одне слово, я уявив себе людиною, в якої почуття виявляються приблизно в такій пропорції. Проте, якби мене спитали, що я вибрав за взірець, я не відразу знайшов би відповідь. Поставивши себе в становище спокусника й уявивши собі сцену, в якій ти символізуєш інших людей, я зважував на терезах інтуїції вирази обличчя один за одним.

До самого ранку, мов дурень, я безперестанку то плакав, то сміявся, то сердився. А тому наступного дня прокинувся аж під вечір. Із щілин у віконницях, наче крізь кольорове скло, проникало червоне світло. Наче пройшов довгожданий дощ. Однак настрій анітрохи не поліпшився, втома, терпка, як міцний чай, скувала все тіло. Особливо пекло й боліло в скронях. І не дивно. Понад десять годин я без упину ворушив мімічними м’язами.

Я не просто ворушив м’язами, а щосили напружував нерви — коли сміявся, то по-справжньому, коли сердився, то по-справжньому.

За той час навіть найнезначніший вираз укарбувався глибоко в поверхню мого нового обличчя, ніби герб, що не може бути виправлений. Якби я спробував кілька разів вдавано всміхнутися, то на моїй масці навіки залишилося б тавро вдаваного усміху. Хоч би як швидко це тавро випекли, я мусив поставитися до нього з усією обережністю, бо підозрював, що запис про нього офіційно внесуть у мою біографію.

Гарячим рушником я помасажував обличчя. Пара просочилася в шкіру. Оскільки інфрачервона лампа подразнила потові залози, а клейка речовина забила пори, то не дивно, що шкіра запалилася. Безперечно, таке запалення погано вплинуло й на келоїдні шрами. Та найстрашніше було вже позаду, а тому не варто було турбуватися. Мертвому байдуже, спалять його в крематорії чи поховають.

Протягом наступних трьох днів я повторював те саме в тій же послідовності. Все, що потребувало виправлення, я виправив і на третій день, надівши маску, вирішив у ній повечеряти. Коли-небудь я зіткнуся з такою необхідністю, а тому найкраще спробувати заздалегідь. А коли так, то я приготую найприродніші умови. Як тільки клейка речовина застигла, я, скуйовдивши волосся, насунув його на чоло і, щоб приховати краї маски навколо очей, нап’яв затемнені окуляри — так, наче збирався виходити надвір.

Уникаючи спокуси відразу заглянути в дзеркало, я розставив на столі залишки консервів від учорашньої вечері, хліб і, уявивши собі ресторан чи якийсь інший заклад, де обідаю разом із безліччю людей, поволі підвів голову.

Звісно, чоловік у дзеркалі теж глянув на мене. Потім у лад зі мною почав жувати хліб. Коли я почав їсти суп, він теж їв. Було зовсім природно, що наше дихання повністю узгоджувалося. Чужі губи й притуплені нерви трохи заважали смакувати їжею і пережовувати її, та якщо звикнути, то й про цю незручність можна забути, як про вставний зуб. Тільки от здавалося, що доведеться постійно стежити за краплями слини і юшки, які мимоволі стікали із кутиків рота.

Несподівано чоловік у дзеркалі підвівся і, підступивши ближче, втупився в мене. Тієї миті мене охопило дивне відчуття гармонії, настирливе й водночас лагідне, гостре й водночас п’янке — так, наче надмірна доза снотворного почала діяти. Невже моя шкаралупа десь тріснула? Якийсь час ми дивились один на одного, та раптом він усміхнувся, а я, відповідаючи йому тим же і не зустрівши опору, прослизнув на його обличчя. За одну мить ми злилися докупи, і я став ним. Не думаю, що те обличчя дуже мені подобалось, але й не здавалося негарним,— в усякому разі, тепер я почав відчувати й міркувати цим обличчям. Все йшло настільки гладко, що навіть я сумнівався: чи існувала підробка, яку я створив власними руками.

Справді, все йшло аж надто гладко. Я начебто проковтнув забагато, тож чи не слід побоюватися побічних явищ? Я відступив п’ять-шість кроків назад, примружився... і, вибравши мить, коли здавався особливо злим, широко розплющив очі. Та на обличчі незмінно, як камертон, грала та сама усмішка... Ні, помилки нібито нема. А крім того, за найскромнішими оцінками, я, здається, помолодшав років на п’ять.

Власне, що мучило мене до вчорашнього дня? Кінець кінцем чи не тому