Читати книгу - "Нічний цирк"

Так вони й стоять, мовчки дивлячись одне на одного, і здається, що секунди тягнуться годинами.

У коридорі починає бити годинник, і Селія злякано здригається. Щойно відпустивши Маркову руку, вона знову хоче взятися за неї, але цей вечір і без того приголомшує враженнями.

— Ви добре приховували це, — каже дівчина. — Зараз я відчуваю ту саму енергію, що й у всіх ваших шатрах, але ніколи не помічала її під час зустрічі з вами.

— Я легко вмію вводити в оману, — усміхається Марко.

— Тепер я стежу за вами, тож стане складніше.

— Мені подобається ваша увага, — каже хлопець. — Дякую за це. За те, що залишилися.

— Пробачаю вам украдену шаль.

Селія всміхається, а Марко щиро сміється.

А потім дівчина зникає. Звичайна хитрість — відволікти його увагу на час, достатній, щоб вислизнути за двері, хай там як хочеться залишитися.

У гральній кімнаті Марко знаходить її шаль. Та досі лежить на його піджаку.

Я надзвичайно радо прочитав би враження та спостереження кожної людини, котра хоч раз заходила до воріт Le Cirque des Rêves, аби дізнатися, що бачать, чують і відчувають відвідувачі. Аби зрозуміти, де наш досвід збігається і в чому різниться. Мені поталанило: я часто отримую такі листи, сновиди діляться зі мною уривками зі щоденників чи нашвидкуруч записаними на клаптиках паперу думками.

Наші записи поповнюються з кожною історією, з кожним відвідувачем, з кожним візитом, з кожною ніччю в цирку. Сподіваюся, ми завжди здобудемося на слово і не бракуватиме історій, котрими можна поділитися.

Посеред натовпу, високо на платформі, звідки їх можна розгледіти з будь-якого ракурсу, нерухомо, як статуї, завмерли дві постаті.

Сукня жінки нагадує весільний наряд балерини — біла, пишна, прикрашена чорними стрічками, що тріпотять на нічному вітрі. На ногах у панянки сітчасті панчохи й високі черевики із заклепками. Хвилі темного волосся вкладені довкола голови й прикрашені розсипами білого пір’я.

Її партнер — привабливий чоловік, трохи вищий за свою даму, у ладно скроєному чорному костюмі в тонку смужку. Сліпучо-білу сорочку доповнює вигадливо зав’язана чорна краватка. На голові — чорний котелок.

Вони стоять дуже близько, майже обійнявшись, схиливши одне до одного голови, але не торкаючись. Вуста застигли за мить до (чи після) поцілунку.

Ти спостерігаєш за ними деякий час, але фігури не рухаються. Жодного посмику кінчиками пальців, жодного змаху віями. Жодного натяку на те, що вони дихають.

«Вони не можуть бути справжніми», — зауважує хтось неподалік.

Більшість відвідувачів кидають на пару побіжний погляд і рухаються далі. Але ти стежиш уважно й незабаром розрізняєш найменші рухи. Ось вигинається кисть, потягнувшись до руки партнера. Ось змінюється кут досконалої врівноваженої ноги. Кожен із них щомиті тягнеться до іншого.

І все ж закохані не торкаються одне одного.