Читати книгу - "Нічний цирк"

Лондон, п’ятниця, 13 жовтня 1899

Пишне святкування ювілею Le Cirque des Rêves супроводжує не традиційну десяту річницю, як можна було сподіватися, а тринадцяту — відтоді, коли цирк відкрився й почав подорожувати. Дехто каже, що так сталося через те, що про святкування десятиріччя згадали лише по тому, як воно минуло.

Прийом дають у міському будинку Чандреша Крістофа Лефевра в п’ятницю, тринадцятого жовтня. У списку запрошених лише обрані: члени цирку та кілька особливих гостей. Прийом не відкритий для широкої публіки, і хоча пліткують, що подія пов’язана із цирком, важко сказати напевно. До того ж жодна людина не запідозрила б, що таке сповнене барв свято може мати щось спільне з невибагливо чорно-білим цирком.

Усе на святі променіє кольорами: і будинок, і відвідувачі, прикрашені всіма барвами райдуги. У кожній кімнаті мерехтять спеціальним чином оброблені вогні — синьо-зелені в одній, помаранчево-червоні в іншій. У їдальні розставили вкриті яскравими візерунчастими скатертинами столи. У центрі кожного стоять вигадливі букети з найяскравіших квітів. Музиканти в червоному оксамиті грають незнайому мелодійну танцювальну музику. Навіть келихи для шампанського не прозорі, а глибокого кобальтово-синього кольору, і офіціанти вбрані не в чорне, а в зелене. Сам Чандреш розгулює в яскраво-багряному костюмі з камізелькою із золотої парчі й палить зроблені спеціально до свята сигари. Їхній фіолетовий дим пасує до його вбрання.

На золотих колінах слоноголової статуї в передпокої лежать троянди. Їхні кольори змінюються від природних, до таких, що навіть важко уявити. Варто комусь пройти повз букет — пелюстки водоспадом стікають униз.

За барною стійкою в келихи вигадливих форм і кольорів наливають напої: рубінове вино та смарагдовий абсент. Яскраві шовкові гобелени звисають зі стін і вкривають усе, що стоїть нерухомо. Свічки в абажурах із вітражного скла кидають тремтливі відблиски на вечірку та її гостей.

Крихітка й Прибамбас — наймолодші гості — ровесники цирку. Їхнє вогняно-руде волосся майорить у всій красі, а вбрані двійнята в однакові костюми кольору теплого синього надвечірнього неба, погаптовані жовтим і рожевим. На день народження Чандреш подарував їм двох пухнастих рудих блакитнооких кошенят із зав’язаними довкола шиї стрічками. Крихітка й Прибамбас тієї ж миті закохуються у тваринок і одразу називають їх Волопасом і Павичем[19], але потім не можуть пригадати, кого з двох абсолютно однакових кошенят як звуть, і за нагоди звертаються до обох одночасно.

Тут зібралися всі змовники, що придумали цирк, окрім покійної Тари Берджес. Її сестра Лейні Берджес з’являється в пишній сукні канаркового кольору. Дівчину супроводжує містер Ітан Барріс у темно-синьому костюмі — на щось яскравіше архітектор не спромігся, але одягнув трохи світлішу краватку та пришпилив до вилоги жовту троянду.

Містер А. Г** приїжджає в незмінному сірому костюмі.

Мадам Падва, трохи посперечавшись із Чандрешем, таки з’являється в розкішних золотих шовках, розшитих червоною філігранню, і з багряним пір’ям у сивому волоссі. Майже весь вечір вона сидить у кріслі біля каміна, спостерігаючи за веселощами довкола, але не беручи в них участі.

Гер Фрідрік Тіссен отримав особливе запрошення, де було поставлено умову, що годинникар не напише й не скаже нікому про вечірку жодного слова. Він радо погоджується й навідується на Прийом у червоному костюмі з чорними деталями — звичні кольори міняються місцями.

Більшість часу годинникар проводить у компанії Селії Бовн, убраної в химерну сукню, що змінює колір так, аби пасувати до того, хто стоїть поруч.

Сьогодні не виступає ніхто, крім оркестру, адже непросто було б знайти когось, хто зміг би справити враження на гостей, котрі переважно самі циркові артисти. Вечір минає за світськими бесідами й балачками.

Рівно опівночі на столі з’являється вечеря. Кожна страва спочатку видається білою або чорною, але варто торкнутися до неї виделкою чи ножем, вибухає суцвіттями кольору й смаку. Деяку їжу подають не на тарілках, а на невеличких люстерках.

Крихітка й Прибамбас тихцем підгодовують кошенят кольору джему й одночасно слухають оповідки мадам Падви про балетне життя. Пані Мюррей зауважує, що не всі байки призначені для вух тих, кому щойно виповнилося тринадцять, але балерина не змигнувши оком веде далі, уникаючи лише зовсім непристойних подробиць. Утім, Прибамбас і так може прочитати їх у блиску жінчиних очей, навіть якщо вона не промовляє слів уголос.

Головний десерт — велетенський торт, що за формою нагадує циркові намети, укритий чорно-білими смугами, під якими ховається яскраво-червоний малиновий крем. Серед смаколиків також крихітні шоколадні леопарди і вкрита чорно-білими шоколадними спіралями полуниця.

Коли всі впоралися з десертом, Чандреш виголошує довжелезну промову, дякуючи гостям за тринадцять вражаючих років і за дивовижний цирк, котрий понад десятиліття тому був лише ідеєю. Він згадує мрії, сім’ю й боротьбу за неповторність у цьому одноманітному світі. Декотрі слова ллються легко, інші — плутаються, а часом геть гублять зміст, але майже всім гостям тост здається милим жестом. Коли чоловік змовкає, більшість користується можливістю та особисто дякує Чандрешеві за вечірку й цирк. Дехто намагається розтлумачити іншим, із чим пов’язана його сентиментальність.

Єдина незручна мить настає, коли чоловік зауважує, що, крім двійнят Мюрреїв, за ці роки ніхто не змінився. Одразу ж западає напружена тиша,