Читати книгу - "Нічний цирк"

Після вечері в бальній залі, де в сяйві свічок на стінах і вікнах мерехтять водоспади різнобарвних, прикрашених золотом шовків, розпочинаються танці.

Містер А. Г** здебільшого тиснеться по кутках ніким не помічений і розмовляє лише з кількома гостями, серед яких містер Барріс. Архітектор знайомить чоловіка з гером Тіссеном. Трійця недовго, але жваво обмінюється думками з приводу годинників і природи часу, і містер А. Г** перепрошує та знову зникає десь на задвірках.

У бальній залі він узагалі не з’являється, якщо не рахувати єдиного вальсу, на який чоловіка вмовила Тсукіко. Дівчина-змія сьогодні вбрана в рожеву сукню, схожу на кімоно. Її волосся переплетене вигадливими вузлами, а очі підведені кричущо червоним.

Вони танцюють так граціозно, що інші гості соромляться своєї незграбності.

Ізобель у небесно-блакитному вбранні марно намагається заволодіти Марковою увагою. Він щомиті ігнорує дівчину, а оскільки одягнений так само, як решта прислуги, знайти його в юрбі не надто просто. Урешті-решт за допомогою кількох келихів шампанського Тсукіко вмовляє віщунку полишити свої спроби і, аби відволікти дівчину, виводить її в западистий сад.

Коли Марко не виконує Чандрешевих забаганок і не нахиляється до мадам Падви, яка щоразу б’є його ціпком, у відповідь на запитання, чи не потрібна їй допомога, уся його увага прикута до Селії.

— Мене вбиває те, що я не можу запросити тебе потанцювати, — шепоче він дівчині, коли Селія проходить повз нього в танцювальній залі. На її сукні, наче мох, уже проростають пагони темної зелені його костюму.

— Отже, тебе дуже просто знищити, — тихо бурмоче дівчина й підморгує, коли поряд з’являється Чандреш, простягаючи до неї руки. Чоловік веде чарівницю в інший бік, і сланкий мох зникає під натиском сливово-фіолетового та блискучого золота.

Лефевр знайомить Селію з містером А. Г**, бо не може пригадати, чи бачилися вони раніше. Дівчина вдає, що ні, хоча одразу ж упізнає чоловіка, який ввічливо потискає їй руку. Він геть не змінився відтоді, коли їй було шість років. Лише костюм тепер інакший — пасує до сучасної моди.

Гості благають Селію продемонструвати кілька фокусів. Спочатку вона відмовляється, але пізно вночі здається та витягає приголомшену Тсукіко на середину танцювальної зали, де дівчина-змія раптово зникає, попри юрбу довкола. Щойно посеред кола роззяв стояли дві жінки в рожевих, як трояндові пелюстки, сукнях, а тепер залишилася лише Селія.

Уже за мить із бібліотеки лунають вигуки. Тсукіко з’явилася там, у кутку кімнати, у вертикальному, прикрашеному гірляндами, саркофазі. Дівчина бере келих шампанського з таці отетерілого офіціанта і, подарувавши йому чарівну усмішку, повертається до бальної зали.

Дорогою вона натрапляє на Крихітку й Прибамбаса. Дівчинка вчить джемового кольору кошеня вибиратися їй на плече, а хлопчик витягає одну за одною книжки із заставлених полиць. Урешті-решт Крихітка тягне брата геть із кімнати, злякавшись, що той запхає носа в книжку й проґавить усю вечірку.

Кольорові плями гостей розтікаються з бальної зали до коридорів і бібліотеки. Мінливу веселку супроводжують регіт і балаканина. Бурхливі веселощі не стихають аж до ранку.

Коли Селія залишається одна в передпокої, Марко хапає її за руку й тягне до затінку ніші позаду миготливої золотої статуї. Несподіваний вихор повітря закручує пелюстки в шаленому танці.

— Знаєш, я не звикла, щоб зі мною так поводилися, — жаліється дівчина. Вона висмикує свою долоню з Маркових рук, але не йде геть, хоча між статуєю та стіною досить тісно. Сукня знову набуває глибокого зеленого кольору.

— Ти маєш такий самий вигляд, як тоді, коли я вперше побачив тебе, — каже Марко.

— Гадаю, ти навмисне обрав цей колір, — припускає Селія.

— Я б назвав це щасливим збігом обставин. Чандреш наполягав, щоб уся прислуга була в зеленому. А я не очікував на таку винахідливість твоїх шат.

Селія здвигає плечима.

— Не могла вирішити, що вдягти.

— Ти чарівна, — каже Марко.

— Дякую, — відповідає дівчина, не дивлячись йому в очі. — А ти занадто привабливий. Я надаю перевагу твоєму справжньому обличчю.

Хлопцеві риси змінюються, набуваючи того вигляду, який вона в найменших деталях пам’ятає з того вечора, що минув три роки тому в цих самих кімнатах, але в більш усамітненій обстановці. Відтоді їм не вдавалося побачитися, якщо не враховувати кілька занадто коротких, похапцем викрадених миттєвостей.

— Хіба не ризиковано показувати його в цій компанії? — цікавиться Селія.

— Я роблю це тільки для тебе, — пояснює Марко. — Інші бачитимуть мене таким, як завжди.

З іншого боку статуї групка гостей, голосно сміючись, минає передпокій, а хлопець із дівчиною мовчки дивляться одне на одного. Люди проходять достатньо далеко, щоб помітити парочку, і сукня Селії залишається зеленою, а сміх луною шириться в повітрі.

Марко підводить руку, щоб забрати з обличчя Селії неслухняне пасмо волосся, закладає його за вухо, торкнувшись кінчиками пальців дівочої щоки. Чарівниця заплющує очі, повіки тріпотять, а пелюстки під