Читати книгу - "Нічний цирк"

— Я сумувала за тобою, — тихенько шепоче дівчина.

Повітря між ними електризується, коли Марко нахиляється вперед і ніжно торкається дівочої шиї вустами.

У сусідній кімнаті гості починають скаржитися на несподівану спеку. З різнобарвних ташечок виймають віяла, що тріпотять, як крила тропічних пташок.

У затінку слоноголової статуї Селія раптово задкує на крок. Причина не одразу зрозуміла, аж поки на зелені її сукні не з’являються сірі хмарки.

— Доброго вечора, Александре. — Вона нахиляє голову, вітаючись із чоловіком, котрий з’явився позаду так нечутно, що жодна трояндова пелюстка на підлозі не поворухнулася.

Чоловік у сірому костюмі відповідає люб’язним кивком.

— Міс Вовн, я б хотів усамітнитися на деякий час для бесіди з вашим співрозмовником, якщо не заперечуєте.

— Звісно, — відповідає Селія. Вона йде геть, не кинувши жодного погляду на Марко, і, коли дівчина минає передпокій, де двійнята дражнять джемових кошенят блискучими срібними ложечками, сукня змінює свій колір від сірих сутінків до фіолетового заходу сонця.

— Не можу сказати, що така поведінка видається мені доречною, — звертається до Марко чоловік у сірому костюмі.

— Ви знайомі з нею, — тихо каже хлопець, не відводячи погляду від Селії, яка зупинилася біля дверей бальної кімнати. Гер Тіссен пропонує їй келих шампанського — і сукня палає багрецем.

— Я бачився з нею. Цього недостатньо, щоб заявляти, наче знаю її.

— Ви точно знали, хто вона, ще до того, як усе почалося, і не сказали мені?

— Я не вважав за необхідне.

Зграйка гостей виходить із їдальні й перетинає передпокій, знову здіймаючи в повітря пелюстки троянд. Марко проводжає чоловіка в сірому костюмі до бібліотеки, відсуває вбік вітраж і пропонує зайти до порожньої гральної кімнати, аби продовжити розмову.

— За тринадцять років ви й словом до мене не озвалися, а тепер хочете поговорити?— цікавиться Марко.

— Я не мав наміру говорити з тобою про щось конкретне. Лише хотів перервати твою... розмову з міс Бовн.

— Їй відоме ваше ім’я.

— Очевидно, вона має гарну пам’ять. Що ти хотів би зі мною обговорити?

— Я хотів знати, чи правильно все роблю? — каже Марко тихо, і в голосі дзвенить крига.

— Ти маєш значний прогрес, — каже наставник. — Надійно тримаєшся на своїй посаді, звідки зручно працювати з цирком.

— Але я не можу бути собою. Ви навчили мене всього, а потім запхали сюди, де я мушу удавати того, ким не є, а вона грає головну роль і може робити те, що робить.

— Але ніхто в тій кімнаті не вірить їй. Усі гадають, що вона вводить їх в оману. Ніхто не вважає її могутнішою за тебе, просто дівчина завжди перед очима. А тут справа не в публіці. Я доведу тобі свою точку зору. Ти можеш робити те саме, що й вона, не вдаючись до кричущих вистав і шахрайства. Ти перевершуєш її досягнення, зберігаючи відносну анонімність. Раджу тобі триматися від неї подалі й зосередитися на власній роботі.

— Я закоханий у неї.

Ніколи раніше, хай би що Марко казав чи робив, йому не вдавалося викликати в чоловіка в сірому костюмі помітні емоції, навіть коли він під час заняття випадково підпалив стіл. Однак зараз на обличчі у вчителя з’являється безперечно засмучений вираз.

— Мені прикро це чути, — каже він. — Це ускладнить тобі змагання.

— Ми граємо понад десять років. Коли буде край?

— Змагання закінчується, коли з’являється переможець.

— І скільки потрібно часу? — питає Марко.

— Важко сказати. Попереднє тривало тридцять сім років.

— Цей цирк не протримається тридцять сім років.

— Тоді не чекай так довго. Ти був хорошим учнем, ти сильний гравець.

— Звідки ви знаєте? — мало не кричить Марко. — Ви навіть не мали наміру поговорити зі мною за всі ці роки. Я нічого не зробив для вас. Усе, що я створив, кожна дрібниця, котру я змінив у цирку, уся моя майстерність і кожне видатне видовище — тільки для неї.

— Твої мотиви не впливають на гру.

— З мене досить вашої гри, — кидає Марко. — Я вмиваю руки.

— Ти не можеш вийти з гри, — озивається наставник. — Ти пов’язаний із грою. І з нею. Змагання триватиме. Один із вас програє. У тебе немає вибору.

Марко бере з більярдного столу кулю та жбурляє її в чоловіка в сірому костюмі. Той спритно відхиляється, і куля влучає в захід сонця на вітражному панно.