Читати книгу - "Нічний цирк"

Не кажучи жодного слова, Марко повертається до наставника спиною. Він виходить із кімнати і не помічає, що Ізобель знаходиться в передпокої, де вона могла чути суперечку.

Хлопець прямує до бальної зали, прокладаючи собі шлях до центру кімнати. Хапає за руку Селію й повертає її обличчям до себе, незважаючи на repa Тіссена.

Марко притискає дівчину до себе в міцних смарагдових обіймах, так міцно, що неможливо сказати, де закінчується його костюм і починається її сукня.

Коли він обіймає її, Селії раптом здається, що в кімнаті більше нікого немає.

Але перш ніж чарівниця встигає висловити своє здивування, його уста торкаються її, і дівчина тане від безмовного щастя.

Марко цілує її так, наче на цілому світі є тільки вони вдвох.

Навколо них повітря закручується щільним вихором, розчахує скляні двері в сад і сплутує роздмухані штори у вузол.

Усі погляди в залі прикуті до них.

А потім Марко відпускає Селію та йде геть.

Щойно він виходить із кімнати, майже всі забувають, що сталося. Пам’ятають лише короткочасне збентеження, у якому звинувачують спеку й надмір шампанського.

Гер Тіссен не може згадати, чому Селія раптом припинила танцювати й коли її сукня змінила колір на зелений.

— Щось не так? — непокоїться він, зрозумівши, що дівчина тремтить.

Містер А. Г** вихором вилітає до передпокою, мало не перечепившись через Крихітку й Прибамбаса, які, розтягнувшись на підлозі, вчать Волопаса й Павича танцювати на задніх лапках.

Прибамбас простягає Волопаса (чи Павича) Крихітці й рушає за чоловіком у сірому костюмі. Бачить, як той спускається до вестибюля, забирає у дворецького сірий циліндр і срібний ціпок та вибігає з парадних дверей. Коли чоловік виходить, хлопчик притискається носом до найближчого вікна й дивиться, як постать минає вуличні ліхтарі, перш ніж розчинитися в темряві.

Тоді до хлопчика підходить сестра, кошенята повсідалися в неї на плечах і щасливо муркочуть. Слідом серед натовпу в передпокої прокладає собі шлях Чандреш.

— Що таке? — цікавиться Крихітка. — Що сталося?

Прибамбас відвертається від скла.

— Цей чоловік не має тіні, — каже він, і Чандреш перехиляється через дітей, щоб визирнути з вікна на порожню вулицю.

— Що ти сказав? — перепитує він, але діти з джемовими кошенятами вже побігли до зали, загубившись у різнобарвній юрбі.

Конкорд, Массачусетс, жовтень 1902

Початок цього вечора Бейлі проводить із Крихіткою й Прибамбасом, досліджуючи Лабіринт — хитросплетіння кімнат, з’єднаних коридорами з різноманітними дверима, аж у голові паморочиться. Тут тобі й кімнати, що крутяться, і кімнати із сяйною шаховою дошкою замість підлоги. Один із коридорів напхом напханий валізами, в іншому — падає сніг.

— Як це можливо? — дивується Бейлі, розглядаючи, як тануть сніжинки, що приліпилися до пальта.

У відповідь Крихітка кидає в нього сніжку, а брат лише регоче.

Поки вони блукають Лабіринтом, Прибамбас так детально розповідає історію Мінотавра, що Бейлі щомиті здається, наче за кожним рогом ховається чудовисько.

Діти дістаються кімнати, схожої на велетенську пташину клітку, але за ґратами темно хоч в око стрель. Люк у підлозі, крізь який вони потрапили всередину, замикається, щойно опустившись, і відчинити його вже не вдається. Схоже, що іншого виходу немає.

Прибамбас перериває свої оповідки, і всі починають мацати срібні ґратки в пошуках потаємних замків чи майстерно замаскованих дверей. Важко не помітити, як Крихітка напружується від страху.

Минає чимало часу, відколи діти потрапили в пастку, і врешті Бейлі знаходить ключ — під сидінням гойдалки, що висить просто посередині клітки. Щойно хлопчик повертає його, гойдалка здіймається вгору й верхівка клітки відчиняється, дозволяючи своїм бранцям вилізти назовні. Вони опиняються в тьмяно освітленому храмі, котрий охороняє Сфінкс-альбінос.

У стінах храму не менше ніж дюжина дверей, та Крихітка одразу знаходить ті, що ведуть назад до цирку.

Вона досі збентежена, але перш ніж Бейлі вдається запитати, чи все гаразд, Прибамбас кидає погляд на годинник і виявляє, що вони запізнюються на виступ. Домовившись зустрітися пізніше, двійнята губляться в натовпі.

За кілька останніх ночей Бейлі стільки разів бачив кошенят, що вже запам’ятав кожен їхній рух, тож вирішив просто потинятися цирком, поки звільняться друзі.

На стежці, котру він обрав, не видно дверей, це лише прохід між наметами, і навколо тягнуться нескінченні смуги, освітлені миготливими вогнями.

Несподівано хлопчик помічає незвичну цятку в чергуванні чорного і білого.