Читати книгу - "Історія без міфів. Бесіди з історії української державності"

Ці заходи завершились тим, що вперше після Берестейської унії була встановлена 1808 року греко–католицька митрополія. Це мало величезне значення для всього галицького краю. З одного боку — зріс авторитет українського духовенства серед населення краю, з другого — все це протидіяло засиллю польсько–католицького елементу в Галичині. У такий спосіб віденський уряд якось урівноважував претензії польсько–шляхетського панства на повне володіння Галичиною в межах Австро–Угорщини і створював для себе опору в українському населенні проти польського натиску.

Але був іще й третій бік реформ: греко–католицьке духовенство, вдячне за підтримку віденського уряду, почало поширювати ідею вдячності до нього серед русинів–українців, виховувало вірнопідданство йому, а з другого боку, посіяло ілюзії про всесилля імператорів і почало з надією дивитись у бік правлячої династії Габсбургів, чекаючи нових поступок. У середовищі греко–католицького духовенства витворювалась ідеологія консерватизму, провінційного лакейства, яку пізніше політичні публіцисти назвали рутенством (тобто та, яка притаманна русинам, чи рутинам — тут і далі зберігалась первісна назва галльського племені — рутинів, або русини). Рутенство було споріднене з наддніпрянським малоросійством — з подібною ж вірнопідданською ідеологією лакейства і запобіганням перед російським імперським урядом. Все це призвело до того, що частина верхівки греко–католицького духовенства, як і православного в Україні, переорієнтувалась на урядові кола і почала відриватись від народу.

Імператори–реформатори ще провели важливі для Галичим реформи в галузі освіти: були відкриті семінарії для греко–католицьких священиків. У 1784 р. у Львові Иосиф II засновує університет, де навчалась у переважній більшості польська молодь, але були й галичани–русини. Навчання на чотирьох факультетах провадилося німецькою мовою, але для українців був відкритий окремий факультет, де навчання провадилось так званим язичієм — сумішшю церковнослов’янської та української мови. Щоправда, 1869 р. нібито з “ініціативи” студентства, урядовці закрили цей факультет. Були відкриті початкові школи трьох типів — однокласні, трикласні, чотирикласні, що готували учнів для гімназій та університету.

У цей час посилюється визвольний рух у Польщі та Чехії. І під його впливом українська галицька інтелігенція все більше звертає свій погляд до галицько–українського народу. Видання праць з української історії та культури Івана Могильницького, Дениса Зубрицького та інших авторів піднімали національну свідомість галичан, зокрема освіченої частини місцевого населення.

У 30–х роках ХІХ ст. в середовищі галицької молоді виникає гурток, який ставить на меті запровадити в літературі замість церковнослов’янської живу розмовну мову. Цей гурток назвали згодом “Руська трійця”. Організаторами його були три семінаристи: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. З допомогою чеських патріотів вони почали листуватися з видатними “будителями” — просвітителями чеського народу Яном Колларом, Павелом Шафариком, Карелом Гавлічеком. Вони видали вперше в історії галицької культури (у Будапешті, бо вище греко–католицьке духовенство на догоду урядовим колам заборонило робити це у Львові) альманах галицько–українською мовою “Русалка Дністрова”. Це був збірник народних пісень, балад, історичних переказів українсько–русинською мовою. Його зустріла в багнети вся консервативна публіка, наклад було майже повністю конфісковано (все ж 250 примірників лишилося). Але цей альманах дійшов до людей і мав величезний вплив на розвиток літературної української мови та української ідеї в Галичині. Основну увагу члени “Руської трійці” приділяли відновленню історичної пам’яті, знайомили з історією козацтва як символом героїчного минулого всього українського народу і можливим шляхом для втілення державницької ідеї всіх українців у майбутньому.

Величезне значення для Галичини мала епоха європейських буржуазних революцій 1848 року, зокрема і в Австрійській імперії. Революційні події 1848 року підштовхнули невеличку частину українсько–галицької інтелігенції до пошуків нових шляхів у розвитку свого краю. Звичайно, ці явища торкнулися в основному середовища греко–католицького духовенства. У той час намісником у Галичині був граф Франц Стадіон. Він і постарався використати греко–католицьких священиків в інтересах імперії. Під час революційних подій 1848 року гостро постало питання про автономію найбільш політично зрілих народів імперії — мадярів, поляків, чехів. Щоб справитися з цими рухами, які потенційно могли використати українське селянство (а в цей час розпочався великий селянський рух на Буковині на чолі з депутатом парламенту — рейхсрату — Лук’яном Кобилицею), австрійський уряд вдався до організації протидії з боку інших народів слов’янських, зокрема галичан–русинів. 17 квітня 1848 р. в Галичині було скасоване кріпосне право. Згодом воно було ліквідоване й на Буковині та Закарпатті. Австрія була проголошена конституційною монархією.

19 квітня 1848 р. за порадою графа Стадіона група греко–католицьких священиків звернулася з петицією до уряду з проханням надати Галичині окреме управління, дозвіл займати вищі державні посади, зрівняти їх у правах з римо–католицьким духовенством, надати право на освіту в нижчих і середніх закладах українською мовою. Бо українці–русини, заявляли вони, є частиною великого 15–мільйонного народу, що живе у Наддніпрянській Україні, а в Галичині вони становлять два з половиною мільйони і є самобутнім народом, а не часткою польської нації, як це представляли поляки, намагаючись використати їх у своїй боротьбі.

2 травня 1848 р. була створена перша українська політична організація в Галичині — Головна руська рада, її очолив єпископ Григорій Яхимович. Вона об’єднувала 66 осіб, майже половина з них були священики і студенти–богослови. Друга половина — це представники світської інтелігенції, але вони відігравали менш важливу роль. Через кілька тижнів було створено в Галичині 50 місцевих і 13 регіональних філій Головної руської ради. У цей час виникає й більш консервативна українсько–русинська організація “Руський Собор”. Проте його роль у суспільному житті була слабшою.

Нечуваною подією в житті галицького суспільства був вихід 15 травня українського тижневика “Зоря галицька”.

Несподівана поява на політичній арені Австрійської імперії українства з його політичною організацією шокувала представників польського сепаратизму. Вони звинуватили графа Стадіона в тому, що він придумав українців–рутинів, аби нацькувати