Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская 📚 - Українською

Читати книгу - "Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики)" автора Мария Михайловна Романовская. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 108
Перейти на сторінку:
озера, біля неї хвилювались піщані горби. Літачок спадав з висоти 300 метрів. Алкад знав, що легенький «Жучок» міг сам бути парашутом. Це якось довів і тато, спустившись з висоти 200 метрів з виключеним мотором. Але то був татко!

На хвилину в свідомості Алкада промайнуло обличчя матері. Гостре відчуття провини шпигонуло в серце. Він забув за неї, пускаючись у безрозсудну мандрівку!


Але Нінчине життя цілком було в його руках. Життя свавільної, вередливої дівчини, якій він присвячував свої юнацькі мрії.


Він стиснув зуби і наліг на важіль:


— Сиди спокійно!


«Жучок» став спускатись плавно, як птах. Але попереду виник острівець дерев, що міг зіпсувати ніжні крила літачка. Надлюдським зусиллям Алкад стиснув важіль гальма і крикнув по-туркменському слова перестороги. Рука заніміла, але літак перелетів через дерева і впав на пісок, знявши хмару пороху.


Хлопець стукнувся об щось і на хвилину майже знепритомнів. Одкривши очі, кинувся до Ніни. Вона сиділа трохи далі на прим'ятій пуховій ковдрі ковилю.


— Знаєш, я таки стрибнула, — зніяковіло сказала вона. — І якось підвернула ногу… тепер болить.


 






ТАЛІСМАН

 



Саксаул потріскував у вогнищі, і світляні плями бігали по улоговині. Вони вихоплювали з темряви пахучі полини й пухнасту тирсу, і зблідлі, мов здивовані, трави ніби витягались, підіймалися з темряви, щоб поглянути на незвичних гостей пустелі.


У напівпітьмі, у відблисках недалекого вогнища ще фантастичнішою здавалась ВВЕС, занурена в піски.


Немов якийсь доісторичний велетень-звір лежав тут непорушний, убитий мисливцями, що святкували перемогу.


Крила вітряків стирчали, як великі звірині вуха. Один з вітряків був пошкоджений, його стрімкий пропелер був зігнутий ударом. Коли кілька відділків газосховища на грудях ВВЕС були прорвані вибухами, вона падала, як того й хотів Катинський, на свою передню частину, на свої «груди». Але все-таки нижній вітряк був пошкоджений.


Анатолій Сергійович лежав на кошмі, недалеко від вогнища, мовчазний, млявий. Після великого напруження під час гонитви за ВВЕС зараз відчувалися втома і тупий біль. Як тяжко було переживати великі помилки!


Пахли полини — настирливо терпко. Вони нагадували далекі юнацькі роки, пахощі степу, кінського поту. Як нестерпно яскраво міг збудити спогади якийсь запах!


Катинському пригадався випадок з тих далеких років. Тоді, якось увечері, він теж лежав на землі, що пахла полином і чебрецями, занімілий від болю. Того дня він зробив помилку — необережним був наскок на білий штаб. Маневр виявився стратегічно невдалим, і за нього заплатили життям шість його найкращих товаришів. Самого ж Катинського, пораненого, виніс у степ його добрий кінь. Вночі біля стародавньої могили тоді нестерпно боліло від помилки серце… більше, ніж роз'ятрена рана в боку.


А тепер йому самому довелося поранити свій любимий витвір! Його птах з блискучими крилами, що літав так високо, лежав долі. Згасло джерело енергії, і оазис, зовсім недавно оживлений електричним сонцем, лежав собі десь у пустелі, знову темний, відданий на поталу стихії.


Помилка!


Адже треба було все передбачити, абсолютно все! Бідний той розум, що не здолав урахувати всіх можливих небезпек! Щоправда, такі сильні смерчі (та ще й у квітні) траплялися надто рідко, але метеорологія ще не навчилась їх заздалегідь передбачати… До того ж сама ВВЕС працювала на висоті, безпечній щодо смерчів. Тому-то до прильоту в Кара-Куми ніхто серйозно про смерчі й не думав. Але ж усе це не було виправданням, і ніщо не могло зменшити провини…


Так картав себе Анатолій Сергійович, суворо й безжалісно аналізуючи причини аварії. В світляному виблиску щось заворушилося. Велетенська ящірка-варан дивилась на вогнище скляними очима… Анатолій Сергійович поворухнувся, вона кинулась навтіки і зникла, як марево. Але на її місце, теж приваблена незвичним світлом, уже повзла велика гидка фаланга. Чорні Кара-Куми підкрадалися й загрожували сміливим мандрівникам. Катинський раптом підвівся і вбив фалангу саксауловим дрючком.


Що ж, треба було міцно стулити губи і не кам'яніти в тузі, а йти негайно і виправляти помилки! Анатолій Сергійович випростався і подався до недалекого такира, на якому, немов на природному аеродромі, стояв його літак. Поштовий, за наказом інженера, вже полетів назад з купою доручень. Раптом вітер доніс якесь кректання з глибин пустелі. Далеко в темряві спалахнули вогники фар. Це йшли вже важковози-автомашини, викликані з Зеленого. Вони везли інструменти й приладдя, щоб «залатати» дірки ВВЕС; везли запасні крила для пошкодженого вітряка та балони газу. Адже на завтра чи післязавтра дирижабль «Велетень» пообіцяв завернути сюди, щоб прибуксувати втікачку ВВЕС додому.


За кілька хвилин мовчазний табір у пустелі ожив. Група робітників молодого міста приїхала, щоб негайно ж, якщо треба, то іі уночі, оснастити ВВЕС.


— Як почуваєте себе, Анатолію? А вам — телеграма! Невтомний Ігдір, що сьогодні встиг уже злітати до Зеленого й повернувся назад автомашиною, простяг Анатолієві Сергійовичу депешу.


Москва! Далека Москва! Підпис нагадав пурпурну квітку на фоні засніженого вікна. Як же до речі! Катинський схилився до вогнища.


«Привіт Анатолію Сергійовичу! — писав нарком. — Читав про пуск нашої першої ВВЕС і шлю Вам привіт. Сподіваюсь, що станція працюватиме безперебійно. Але по-дружньому хочеться дати пораду: не зупиняйтесь на успіхах, будьте завжди готові перемогти перешкоди. Той добрий капітан, хто знає всі вітри на морі і чий корабель не боїться зустріти шторм. Будьте мужні і бережіть Ваші «шахти в небі».


Жадібно всотував слова з листа Анатолій Сергійович. Рум'янець сорому заливав обличчя. І в цьому огні вже народжувались спокій і упертість. Було соромно за хвилинний відчай.

1 ... 85 86 87 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская"