Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Лазарус, Світлана Тараторіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Лазарус, Світлана Тараторіна"

3 008
0
15.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лазарус" автора Світлана Тараторіна. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 95
Перейти на сторінку:
нацьковував вовкулаку, але нічого не допомагало. Щодня когось зустрічав біля дверей.

Раз мало не роздушив маленьку дівчинку-злидня, що в очікуванні задрімала на ґанку. Голі ноги аж світилися від холоду, з довгих гострих зубів крапала слина, але вона таки простягла Тюрину не зрозуміло як збережене яблуко.

— Як вони не розуміють? Війна знищить і їх,— лютував Тюрин уже у кабінеті.— Парфентію Кіндратовичу, я скільки вам казав. Не смійте торкатися тих підношень. Женіть утришия. Ще раз побачу — будете бідні!

— А я що? Вони ж як краще,— виправдовувався Топчій, але з того дня потік кошиків зупинився.

Ще за якийсь час до музею залетів Дмитро Донцов. Котолуп крутив головою, нервово сопів, здіймав руки. Від надміру енергії ні на мить не міг зупинитися. Перетц злякано забився у куток.

— Усе йде за планом, товаришу! Інші загони як почули, що ми йдемо відмикати Змія, постановили битися до кінця. Четвертий відділ спробував тиснути на водяників, зловили Карася Грубого і ще кількох. Але ви знаєте Лобаста. Водяники без його наказу рота не розтулять. А він з нами. Будьте певні, ніхто не здасться. Я говорив з упирями. Сквирський і Вишневецький готові приєднатися. Інші «батьки» чекають на рішення Танського. Той думає: боїться, щоб не повторилося 1863-го. Але згодяться. Будьте певні. З вовкулаками гірше. Забарикадувалися на Плоскій. Хочуть свою республіку. Буду сьогодні з тими дурнями говорити. Розвідка доповіла, що, як ви і передбачали, кощі стягуються до Кирилівських пагорбів. З усього міста. Кажуть, Звіринець уже чистий. Тож усе спрацює. Немає сумнівів. Ми чекаємо на Змія.

Тюрин незадоволено подивився на балакучого революціонера: «Оце б вони здивувалися, якби дізналися мої справжні наміри».

— А якщо Четвертий відділ за вами аж сюди простежив?

— Ні, ні і ще раз ні,— заторохтів котолуп.— Нам допомагають алконости. Один скинув мене аж на дах. Кілька перелесників у моїй подобі крутяться містом. Сподіваюся, кощі їх не схоплять. Хоча це буде героїчна смерть за нашу спільну справу.

— Я радий, що ви домоглися єдності. Цього нечисті не вистачало. Але у вас окрема роль. Основний удар візьме на себе армія. Вас я проситиму закрити,— Тюрин підсунув Донцову мапу,— схил з Реп’яхового яру. Там людям не розвернутися, а кощі вже засіли. І дуже прошу не вступати у бій з людьми. Для цього ще буде час. Найперше потрібно винищити кощів.

Тюрин серйозно подивився на вихра. Найменше хотів, щоб його операція з винищення кощів перетворилася на бійню нечисті з людьми.

— І відімкнути Змія! Я передам ваш наказ,— Донцов узяв під уявний козирок і закрутився з кімнати.

*

— Ви б поїли,— Топчій провів вихра назад на дах і знову простягнув відживленому сире м’ясо.— Зовсім з лиця спали.

Ряба пика сяяла турботою.

— То ви впевнені, що сльози матері — це оце? — Тюрин проігнорував пропозицію вовкулаки. Натомість підняв темну пляшечку. На дні бовталася важка масна рідина.

— У пророцтві Офаніти,— Перетц знову зашарудів паперами, хоча вже давно вивчив текст напам’ять,— написано: разом із серцем...

— ...обраний-вмістилище має знайти і принести усі п’ять ключів. Уже чув. Сам того не знаючи, всі сім місяців у Києві я вже шукав ключі,— перебив Тюрин.

— Ми з Парфентієм Кіндратовичем,— Перетц ображено скривився,— проаналізували ваші справи і дійшли висновку, що сльози матері — це ніщо як рідина з тіла покійного Ярослава Тумса. Він був одним із затаврованих Апі. До того ж, жертвою стосунків з матір’ю...

— А якщо це не воно? — Тюрин знову підняв пляшечку.

— Печать не відімкнеться,— вибалушив очі Перетц і в цю ж мить спохопився,— але я переконаний...

Тюрин не став дослуховувати. У них залишалося три дні, щоб знайти останній артефакт — знак Апі. Олександр Петрович уже розпорядився встановити стеження за затаврованими гімназистами. Хай як йому цього не хотілося, за відсутності іншого рішення доведеться викрасти когось із хлопців. Дати встановлені.

VII

Тюрин незадоволено покрутився на жебрацькій постелі. Гасниця давно вигоріла, тиша у підвалі свідчила, що професор пішов на черговий огляд порожнього музею. Вважав, що так може убезпечити експонати від злодіїв. Відсутність природного світла позбавила можливості стежити за часом. День, ніч — усе поглинула темрява.

На самоті голову охоплювали сумніви. А що як Голубєв не зможе убити Змія і цар людиноподібних повстане?

Тюрину хотілося вірити, що батько ховав серце, щоб його порятувати. Але було й інше пояснення. Батько бажав, щоб Змій залишався мертвим. Хто як не Тюрин-старший мав уявляти всі жахи приходу Обадії? Саме батько порушив спокій Змія, прикликав Апі, прирік свого сина на роль вмістилища, а отже, відповідав не тільки за вчинене, а й за майбутнє.

«Чому ж тоді він так безглуздо і марно помер? Чому не залишив жодних пояснень чи інструкцій? Куди чесніше було б дати мені вибір — повертатися у Межу чи тікати світ за очі,— мучився Олександр Петрович.— Хоча якби я не застряг у Києві, то ніколи б не пізнав Василину... А вона б не опинилася у лапах Змія».

— Твоє життя проти сотень тисяч,— уголос, ніби звертаючись до Василини, проказав Тюрин.— Я знаю, що ти обрала б самопожертву. Це легкий вибір. Набагато важче визначитися, хто ж я такий — людина чи людиноподібний. Бо якщо людина, то Змій має померти, а ти — жити. Як нечисть, я маю віддати все заради Обадії.

Серце Змія у грудях вимагало другого. Але те, чим він був останні тридцять три роки, заперечувало.

Раптом Олександр Петрович напружився. Десь у фойє почулися кроки. Звук наростав. З коридору долинув знервований шепіт. Двері відчинилися, і до підвалу хтось обережно прослизнув. Поліціянт намацав револьвер і приготувався до атаки.

Жовте електричне світло, наче удар блискавки, освітило підвал. Відживлений на мить склепив засліплені очі. А коли зір адаптувався, побачив перед собою професора. Той мав вигляд, ніби повернувся з зустрічі з привидом.

— Там до вас прийшли,— ошелешено проказав професор. Гасовий ліхтар у його руці продовжував недоречно горіти.

— Якого дідька? Хто?

Перетц боязко зазирнув у обличчя Тюрину, потупцяв на місці й показав ліхтарем у бік входу. З тіні ідола богодрева вийшов високий і блідий Рапойто-Дубяго. Він мовчки кивнув і вивів з-за спини хлопчика. Це був гімназист Яків Кендрик. Тюрин здригнувся від огиди.

Зовні Кендрик не змінився: блідий від сидіння за книжками, зіщулений і серйозний. Його місце за дошкою з шахами, а не у темному, забитому порохами підвалі. Звичним,

1 ... 85 86 87 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лазарус, Світлана Тараторіна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Лазарус, Світлана Тараторіна» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Лазарус, Світлана Тараторіна"