Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

Давид зустрічає мене в аеропорту і я, кинувши валізу, біжу до нього. Якби він був худим, як мій одногрупник Сініцин, я б збила його з ніг.

Я обвиваю його руками за шию. Цілую першою. Я так рада бачити його. Два дні пройшло, а відчуття, що ціла вічність.

Давид обіймає мене  у відповідь. Стискає талію. Проникає язиком в мій рот й відповідає не менш пристрасно, ніж я цілую його. У мене в животі метелики пурхають, а серце немов скажене б’ється. Я знаю, відчуваю, що це новий виток в наших стосунках.

- Я так скучила, так сильно, - шепочу йому, між поцілунками.

- Дурненька, адже кілька днів всього не бачилися. Їдьмо додому, на нас всі витріщаються, - сміється наді мною чоловік. Але на дні його очей я помічаю вогник тепла.

Тиждень, що Давид у відпустці, пролітає шалено швидко. Ми обставляємо квартиру, майже весь час проводимо в меблевих та будівельних гіпермаркетах. Я фонтаную ідеями, Давид киває, погоджуючись з усім, що я пропоную.

Нам добре в нашому маленькому світі. Навіть коли чоловік повертається на роботу, приходить пізно вночі, летить у відрядження – все одно тепло гріє в грудях і я відчуваю себе щасливою, очікуючи його в нашому гніздечку.

А коли перша ейфорія від нашого шлюбу і від усвідомлення того, що Давид весь мій сходить, у мене зароджується дивне відчуття. Він різко відсторонився від мене, припинив опікати, відвозити та забирати з університету.

Я починаю помічати те, чого не бачила раніше. Ми з Давидом майже ні про що не розмовляємо. Він приходить зазвичай пізно, перекидаємося кількома фразами, займаємося коханням, іноді так, що мої щоки ще кілька днів від сорому палають, потім лягаємо спати, а вранці він знову йде.

Мені не вистачає банального спілкування. Він мовчазний та похмурий. Таким був з першої нашої зустрічі та ані краплі не змінився. Ми рідко дивилися разом фільми, рідко кудись ходили. Рідко спілкувалися з його батьками, немов він від усіх мене ховав.

А влітку все раптом стало зовсім по-іншому. Давид немов переситився сексом зі мною і став пропадати. Казав, що багато роботи. Я знала по розповідях його матері, що це нормальний темп життя для нього – пропадати ось так на зборах та навчанні. Але щось все ж нашіптувало мені, що наші стосунки йшли на спад.

І мені було страшно від цього. І шалено одиноко ночами. Іноді я навіть плакала. Я кохала Давида всім своїм серцем і боялася, що він жалкує про свій вибір. Що так швидко одружився зі мною. Кілька разів я спробувала жартівливо завести про це розмову і він завірив мене, що все гаразд, просто дні видалися складними.

Сесію я закрила на відмінно. Сама. Вперше за весь час. Я перетворилася в нудну зразкову студентку, яка нікуди не ходить тусити та сидить по вечорах за конспектами та підручниками.

Все ніби йшло добре, але якось не так.

І одного шалено спекотного літнього дня, коли Давид в черговий раз зібрав свої речі й махнув у відрядження, не попередивши мене навіть про це, на порозі нашої квартири з'явилася та сама дівчина, яку він колись вів до себе. Альона.

Я розкрила двері та застигла від здивування. Вона усміхнулася, оцінюючи пройшлася по мені поглядом.  На її губах розтягнулася зарозуміла посмішка.

- Ну, привіт, дружино Давида. Якщо чесно, не очікувала від нього такого вибору.

Вона без запрошення увійшла у квартиру, я ж від такої нахабності не знайшла, що сказати. І зовсім не розуміла, що тут робить Альона.

Вона висока, гарна, доросла та жіночна. Вона безперечно знає собі ціну. У неї пружні акуратні груди. У вузькій сукні виглядає бездоганно. Ідеальний манікюр, витончені пальчики. Я ховаю свої руки за спиною. Вони у мене всі у фарбі. Не відмилися після того, як я весь день провела у майстерні. У мене короткі нігті й під ними теж фарба. А ще я в домашньому одязі й вигляд маю вже точно не такий ефектний, як вона.

- Що вам потрібно? – питаю холодно, схрещуючи руки на грудях.

По тілу пройшов неприємний озноб від її поблажливої посмішки, погане передчуття не покидало мене. Щось повинно трапитися.

- Просто цікаво було подивитися на дурепу, яка цілими днями сидить у квартирі, готує Давидові, пере, прасує, поки він зустрічається з іншими, - солодким, немов патока, голосом промовляє вона.

Мене від шоку застряли в горлі всі слова. Я навіть не стала уточнювати, що їжу ми найчастіше десь замовляємо, а для прання взагалі-то є пральна машина. І я не сиджу цілими днями у квартирі.

- Ти брешеш, - недовірливо хитаю головою, а у самої все всередині перевертається.

Давид не міг так вчинити зі мною. Ми кохаємо один одного. Він мені не зраджує. Адже не зраджує?

Коли у нас близкіть в останнє була? Чотири чи п’ять днів тому? А коли тільки одружилися, майже кожного дня насолоджувалися один одним. Чи міг він охолонути до мене всього через якихось кілька місяців?

- З чого б мені брехати тобі? – її брова вигинається. – Мені просто шкода тебе. Вважай це жіночою солідарністю. Ти молода, нащо тобі грузнути в цьому нещасному шлюбі? У тебе все життя попереду. Знайди собі хлопчика свого віку, будуйте кохання та живіть щасливо.

- А-а-а, так он у чому справа, - фиркаю я. – Ти просто злишся, що Давид не тебе обрав? Кохаєш його, так? Боляче дивитися, як він пішов до іншої? Та ще й одружився – кожне моє слово сочиться отрутою. Так і треба з цією лярвою.