Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Ульфік, який все ще не оговтався від несподіванки, вже зрозумів, що те, що відбувається нікому з його роду не загрожує, не рахуючи, звичайно, частково скаліченого саду. Він з усіх ніг кинувся до прибулих, маючи намір вимагати пояснень. Але йому довелося зупинитися, бо назустріч йому з порталів виповзали все нові й нові орки, і кожен із них тягнув то біленький паркан, то лавку, то якісь кущі, що вивернули з коренем, і ще купу незрозумілих речей і рослин.

- Це ж бузок, - тихо прошепотіла збита наповал несподіваною навалою, Маріелла.

Останніми з порталу виринули два ельфи. Один із них ніс у витягнутій уперед руці мішок. Мішок смикався, шипів, фирчав. Ельф із справжнім побоюванням поглядав на свою ношу.

Другий ніс, міцно затиснувши під пахвою щось у штанях яскравого помаранчевого кольору. Судячи з розкішного заду, це була жінка. Яскраво одягнені ноги брикалися і явно норовили стукнути ельфа по чому дістануть. Верхня частина істоти, разом із руками, була загорнута у ковдру. Ймовірно, з метою безпеки. Збентежене обличчя ельфа дещо розгублено посміхалося і кровоточило.

І шиплячий мішок, і ноги в коралових штанях явно несли до замку. Ульфік навіть не подумав чинити опір, а навіть запобігливо відчинив перед ними двері.

Ну і поставив у всій цій навали жирну точку - Грант, що з'явився з зовсім іншого порталу. Він ніс за ремені штанів двох маленьких чоловічків. Одягнені в строкаті штани й темні туніки, гноми смішно, наче жуки, махали в повітрі руками та ногами. Їхні пухнасті бороди підмітали і без того акуратно прибрані садові доріжки. Грант із гучним ляском опустив їх біля входу в альтанку.

- Ось тут посадити дзвоньци, - грізно промовив він і, розвернувшись на п'ятах, вирушив у замок. Грант поспішав прийняти холодний душ – адже він добряче припилився, виловлюючи в лісі цих юрких карликів.

-Дзвіночки, - пошепки виправила сина Маріелла. Завтра вранці вона перечитає свої медичні записи – у рецепті заспокійливої мікстури, яку вона нещодавно споїла синові явно закралася помилка.

Здивовані, шоковані жителі замку поважно ховали усмішки, і займали місця біля вікон. Їм не терпілося доглянути виставу.