Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Після всіляких купань, натирань та інших косметичних процедур, я сама себе в дзеркалі ледве впізнала. Мерехтлива гладка і ніжна, як у немовляти, шкіра, волосся шовковою сріблясто-русявою хвилею перекинуте через плече. Обличчя виглядає зовсім юним. Хоча навіть у своїй нещодавно минулій юності я ніколи не виглядала настільки красивою. Мої риси ніби стали ніжнішими, витонченішими, екзотичнішими, що ще більше підкреслив вишуканий макіяж.

А потім мене одягли в сукню. Максі, з облягаючим верхом, відкритими плечима, довгими рукавами й струменистим покроєм спідниці. Біле зверху, воно плавно перетікає в мерехтливу темряву вишитого чорними візерунками широкого подолу спідниці. Доповнив всю цю ошатність приголомшливий гарнітур. Складне кольє-пластрон, виготовлене зі сріблясто-білого металу з вкрапленнями чорних мерехтливих каменів, масивні сережки та браслети на обидві руки з того ж поєднання металу та каміння. При, здавалося б простих формах і лініях, ефект вийшов фантастично елегантний.

Коли Жіна і Неоко відступили від мене, закінчивши, навіть Чотжар, який вічно зубоскалить з будь-якого приводу, визнав, що я виглядаю просто чудово.

− Ви дуже красива, − як само собою зрозуміле сказала рія Сора, прискіпливо розглядаючи й доводячи до досконалості кожну складочку на моєму одязі й кожну деталь мого вигляду. − Упевнена, всі будуть у повному захваті. І багато рі-одо й ні-одо позаздрять вашим се-аран.

Ой, а ось це мене зовсім не тішить. Цього мені зовсім не треба.

І Сетору там точно буде. От навіщо мені Чотжар про нього сказав?

«С-с-сам не знаю. Не думав, що ти й тут знайдеш-ш-ш привід постраждати, – роздратовано кривиться змій. – Навіть у своїй крас-с-сі бачиш недолік. Тільки не кажи, що тобі не хочеться сподобатися своїм се-аран. Не хочеш показати всім, що ти не гірша за Танатріс?»

Складно вважати красу чеснотою, чи перевагою, якщо через симпатичне личко і незайманість мене з рідної планети викрали. Але сперечатися із Чотжаром марно. Він однаково аргументами мене задавить. І покаже все з такої точки зору, що в мене мізки у вузол зав'яжуться. Як учора із цією свободою. Я потім всю решту дня думала, як йому вдалося так логічно загорнути те, з чим я погодитись ну ніяк не могла, але якимось незрозумілим чином погодилася. Хіба з чисто-філософської точки зору.

«Хочеться, – визнаю його правоту. Від однієї думки, що Танатріс все ще якось зацікавлена в моїх чоловіках, у грудях підіймається щось дуже погане і темне. – Але я нервую. Це мій перший вихід до вищого суспільства Аша-Ірон. І якщо тебе так дратують мої думки, то не копирсайся в них».

«Ще чого, – передражнює мене змій. − І позбавити себе такої розваги? Може, я с-с-собі колись теж землянку візьму. Треба ж мені знати, до чого бути готовим».

Сподіваюся, він жартує.

«Мені її вже шкода», − пирхаю в'їдливо.

«Дарма. Я можу бути дуже лас-с-скавим, − багатозначно вишкірюється гад хвостатий. – Ходімо вже, на тебе чекають».

Попрощавшись із рією Сорою і подякувавши їй за допомогу, я спираюся на лікоть Чотжара і дозволяю йому вивести мене на іншу половину імператорських апартаментів. До моїх се-аран.

Не знаю, де одягалися вони й чому поступилися мені та моїм помічникам спальнею з вітальнею та купальнями. Можливо, щоб їм самим мої приготування та збори не заважали.

Ідучи слідом за своїм хранителем, я потрапляю до просторої кімнати, в якій до цього була лише один раз – коли оглядала все в апартаментах першого дня після прибуття. Першим бачу Са-оіра, що розвалився в одному з крісел. Він повернувся до палацу, кілька годин тому. Потім помічаю й А-атона, що стоїть біля високого панорамного вікна і дивиться на безмежну водну гладь. Тут з вікон відкривається краєвид на море Сіорней, на скелястому березі якого і стоїть імператорський палац.

Володарі сьогодні одягнулися так, щоб підкреслити контраст між своєю зовнішністю і силою. А-атон весь у строгому і сліпучо-холодному білому костюмі, довге волосся заплетене в складну косу, і чоло увінчує тонкий обруч із такого ж білого металу, як той, з якого зроблені прикраси на мені. Лише чорний візерунок на шкірі та очі розбавляють цю сліпучу білизну. А Са-оір навпаки здається втіленням темряви в такому ж, але чорному, одязі, з обручем із темного металу.

Почувши мої кроки, імператори повертаються на звук. І дві пари чорних, як ніч, очей жадібно прикипають до мене. Від хвилювання навіть подих трохи перехоплює. Що б я там не говорила і не думала, мені дуже хочеться їм сподобатися.

І спостерігаючи, з яким виразом на обличчях дивляться на мене мої чоловіки, я муркотіти готова від задоволення. Подобаюся.

Першим відмирає Са-оір. Підвівшись, він іде до мене. Чотжар відразу відповзає убік і назад.

− Ти така красива зараз, що я серйозно починаю думати, чи не залишити тебе вдома, під охороною, − хижо посміхнувшись, вимовляє мій темний се-аран. Обіймає мене за талію, притискаючи до себе. Схилившись, веде носом по скроні, вдихаючи мій запах. − Незрівнянна.

– Дякую, мій Володарю, – усміхаюся я нерішуче, не будучи до кінця впевненою, як реагувати на такий комплімент.

− У мене теж є таке бажання, брате. Але, на жаль, з’являться неправильні чутки, – хмикає А-атон, підходячи до нас. − Я вражений, Ліно. Ти перевершила всі мої сподівання.

– Я щаслива з цього, мій Володарю, – дякую і йому.

– Готова? – цікавиться, спритно забираючи мене в брата.

− Напевне, так. Щоправда, дуже хвилююся, – зізнаюся чомусь.

Якщо чесно, то мені по-справжньому страшно. Я і на Землі ніколи не була на світських заходах. А тут зовсім інший світ, інша раса, інші закони. Та ще й моє становище... передбачає наявність заздрісників і ворогів, яких я навіть в обличчя можу не знати. Та ж Танатріс. Якщо вона раптом дізнається, що ідею з її заміжжям саме я підкинула, то, мабуть, оскаженіє. Загалом не уявляю, що тоді буде.

− Не хвилюйся. Ти будеш з нами, і ніхто й близько не посміє до тебе підійти, – ніби прочитавши мої думки, запевняє А-атон. − Ходімо, нам час вирушати.