Книги Українською Мовою » 💛 Любовна фантастика » Підкорись нам, Алекса Адлер 📚 - Українською

Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Підкорись нам" автора Алекса Адлер. Жанр книги: 💛 Любовна фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 130
Перейти на сторінку:

І Чотжар, судячи з усього, теж. Я справді дивна. Людина зі зламаним прагненням до свободи.

Боляче це усвідомлювати. Соромно. Адже так не повинно бути... напевно.

«Я ще ніколи не бачив такого віртуозного вміння вивертати у своїх думках ситуацію і надумувати собі причину для нещастя, – вириває мене з роздумів уїдливий голос змієхвостого в голові. − Що з тобою сталося? Ти ж не бентежилася так від свого становища досі».

Сама не знаю, чому мене почало так штормити емоційно, кидаючи від крайності до крайності. Але впоратися з собою я поки що не в змозі. Прикро мені... чомусь. То пожаліти себе хочеться, то злість на саму себе розбирає.

– Нічого, – хитаю я головою. − Все гаразд. Не звертай уваги на мої дивацтва.

А в пам'яті мимоволі спливають слова А-атона. Яскраво так. Видаючи мене з головою.

От як навчитися контролювати свої думки? Це взагалі можливо?

І звичайно, Чотжар встигає вихопити з моєї свідомості все, що його цікавить.

«І ти через це відчуваєш-ш-ш себе такою пригніченою? Бо Повелитель вказав тобі на очевидний стан речей?»

Я у відповідь лише пригнічено відвертаюся. Не розповідати ж йому, як соромно усвідомлювати себе нікчемною і слабкою. Безхарактерною. Як спустошує припущення, що свободи я, мабуть, недостойна.

І коли Чотжар раптом починає сміятися, я навіть не відразу розумію, чого це безмовного так трясе.

«О, небо! І ти ш-ш-ще питаєш, чому я тебе дивною назвав? Як ти живеш з такою нес-с-стабільною нервовою системою? От нащо тобі зараз свобода, Ліно? І де ти бачила цю свободу взагалі? В Аша-Ірон свободи немає ні в кого. Може, у себе на Землі? Ти була там вільна? Тільки чес-с-сну відповідь дай? С-с-сумніваюсь. Будучи рабинею, ти маєш куди більше с-с-свободи, ніж будь-хто з вищих рій, або рі-одо. Ти вільніша зараз навіть, ніж твої се-аран».

− Як це? − здивовано дивлюся на нього.

«А ти подумай с-с-сама. Хто вільніший? Той, хто не несе відповідальності навіть за своє життя, чи той, хто відповідає за життя всіх підданих величезної імперії?» − схиляє голову набік Чотжар.

Ну, якщо подивитися під таким кутом… Зітхнувши, опускаю голову. Це важко зрозуміти. Але в чомусь він має рацію. Проте це не означає, що я маю змиритися з таким саном речей. І що не маю прагнути змінити своє становище. По суті, А-атон дав мені чітку підказку, як це зробити – взяти відповідальність за своє життя у власні руки.

«Тобі пощастило зустріти Повелителя А-атона і привернути його увагу, – продовжує промивати мені мізки наставник-наглядач-охоронець. − Ти не тільки не злякалася, але й зробила все, щоб домогтися від нього допомоги. Де тут безхарактерність, Ліно? Ти надто схильна до людських ус-с-становок і рамок, які до твого нового життя просто непридатні. Викинь це. Тобі подобається підкорятися своїм с-с-се-аран? То й добре. Бо їм подобається володіти тобою. Тобі подобається відчувати себе під їхнім захистом і контролем? Їм подобається тебе контролювати, захиш-ш-щати й піклуватися про тебе, як про свою се-авін. Ти прив'язуєшся до них все сильніше? Вони також змінюються поряд з тобою і не залишаються байдужими. Навіщо все псувати дурними с-с-стражданнями? Просто живи. Розвивай свій розум, як робила всі ці дні. Освоюй дар».

Змій замовкає на хвилинку, буравлячи мене пильним примруженим поглядом. І раптово припечатує:

«І не слухай, що каже С-с-сетору».

– Що? – скидаю на Чотжара здивований погляд. – До чого тут він?

«До того, що саме його с-с-слова посіяли у твоїх думках с-с-сумніви. Змусили соромитися свого становища. Він Володарям союзник, але не друг. А в тому, що торкається тебе… можливо, навіть с-с-суперник».

***

От Чотжар каже, що не треба слухати Сетору. А мені от все більше здається, що краще б я не чула його слів про те, що жрець може мати до мене якийсь інтерес. Тому що... тепер я не можу про це не думати. І не згадувати тих поглядів, якими той на мене дивився.

Що якщо раптом змій правий? Навряд чи я вся така чарівна й принадна, звісно, хай навіть і дивина екзотична для місцевих чоловіків. Але жерцем цілком може рухати й елементарний дух суперництва, бажання насолити Повелителям. Або прагнення посіяти між мною і ними смуту.

Така перспектива, все це… лякає. Примушує тривожитися і чекати на якусь каверзу.

Я вже добре засвоїла, наскільки ревниві власники мої се-аран. Хай я не даю приводу. І Сетору мені навіть не подобається. І взагалі дратує. Але хіба мало що їм може на думку спасти, якщо він і далі демонструватиме цей свій недоречний інтерес до мене. Не має значення, з яких причин.

Не хочу я цього інтересу.

Не хочу.

Для них, можливо, це все гра, суперництво, політика… а для мене смертельна небезпека.

Ні, я розумію, що Повелителі мене, швидше за все, не вб'ють. Я їм потрібна. Але перетворити моє життя на пекло, якщо розлютяться, з легкістю можуть. І більше не буде ніжних обіймів. Часом дивної але такої щемливо-приємної турботи. Почуття безпеки у їхніх руках. І поблажливих поступок моїм бажанням та поривам. Я не хочу це все втрачати. Не хочу, щоб хтось зруйнував ті кволі, крихкі надії, які я почала плекати.

Даремно Чотжар мені сказав про Сетору. Не знаючи, легше ігнорувати.

А з іншого боку… виходить, я знову хочу сховати голову у пісок. Не нести відповідальності… І ось не впевнена вже, чи маю я цього бажання соромитися?

Ох, як же все складно.

І сьогодні цілком може стати ще складніше.

До нашого від'їзду до палацу глави бронзових на-агарів на весільний обряд ні-одо Шааріда та рії Танатріс залишилося всього кілька годин. І якщо не брати до уваги ранкового заняття з А-атоном, на якому я вчилася фізично впливати на всілякі предмети в підпросторі, то майже весь сьогоднішній день для мене перетворився на підготовку до цієї поїздки.

До палацу прибула рія Сора, щоб мені допомогти, і разом з Чотжаром і моїми служницями вони взялися ліпити з мене щось неймовірне, принагідно пояснюючи, як я повинна поводитися в будь-якій з можливих ситуацій.

1 ... 84 85 86 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підкорись нам, Алекса Адлер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Підкорись нам, Алекса Адлер"