Читати книгу - "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій"

У ніч на 9 серпня 1945 р. війська всіх трьох фронтів перейшли державний кордон СРСР і вступили на територію Маньчжурії. Головні сили Забайкальського фронту вели наступ на позиції 3-го японського фронту. Попри слабкий спротив японців, наступ відбувався дуже повільно. Надскладним завданням було перекидання важкої броньованої техніки та механізованих військ через хребет Великого Хінгану. Тільки на третій день операції радянська армія змогла успішно подолати перевал і вийти на стратегічний простір Маньчжурської рівнини. До 14 серпня 6-та гвардійська танкова армія вийшла до Мукдена й Чанчуня й перерізала шляхи сполучення Квантунської армії з північним Китаєм.

Тим часом війська 1-го Далекосхідного фронту крок за кроком із кривавими боями долали японські укріплені райони. У боях під станцією Мадаоші (Муданьдзянський напрямок) японці задіяли понад 200 камікадзе. Обвішані сумками з 40 кг толу та ручними гранатами смертники кидалися під радянські танки та атакували із засідок штаби й командно-спостережні пункти Червоної армії. Під загрозою полону більшість японських солдатів підривалася гранатами, забираючи разом із собою й радянських воїнів. 17 серпня 1945 р. радянські війська прорвали японську оборону й захопили найбільше місто Маньчжурії Муданьцзянь. У ході наступальних боїв на муданьдзянському напрямку 25-та армія, що діяла в складі 1-го Далекосхідного фронту, втратила близько 1500 осіб убитими, 3200 пораненими та понад 15 зниклими безвісти, тоді як японці — 12 300 убитими й понад 138 000 полоненими (зокрема 27 генералів).

У наступальних боях уздовж узбережжя Тихого океану війська 1-го Далекосхідного фронту заволоділи містами й портами Північної Кореї — Юкі (Унгі) та Расін (Начжін). Протягом 13—16 серпня тривала Десантна операція Тихоокеанського флоту зі знешкодження японської військово-морської бази Сейсін. У ній було задіяно 6000 десантників та понад 260 літаків.

Війська 2-го Далекосхідного фронту просувалися в сунгарійському та жаохейському напрямках. У ході шестиденних боїв вони вклинилися в оборону противника на 50—200 км і розгорнули наступ на Цзямуси й Харбін.

Поразка Квантунської армії була неминучою. За таких умов уряд Японії 14 серпня ухвалив рішення про капітуляцію. Але японські збройні сили продовжували чинити опір, тож радянський наступ тривав іще три дні. Тільки 17 серпня, розуміючи безперспективність подальших бойових дій, головнокомандувач Квантунської армії О. Ямадо віддав наказ про здачу зброї радянським військам.

Останнім акордом радянської військової кампанії проти японців стало висадження десанту для захоплення стратегічних військових та цивільних об’єктів. Таке рішення головнокомандувача збройних сил на Далекому Сході маршала О. Василевського було продиктоване складними умовами рельєфу, що унеможливлювали швидке просування основних сил. Протягом доби радянський десант висадився в Мукдені, Чанчні, Порт-Артурі, Дальньому, Харбіні та Гіріні. Згодом сюди підтягнулися й основні радянські збройні сили.

З 19 серпня почалася масова капітуляція японців. Уся кампанія тривала 24 дні. Втрати японців становили 84 000 вбитими. У полон потрапили 148 японських генералів та близько 600 000 японських офіцерів і солдатів. Радянська армія захопила близько 3700 гармат, мінометів і гранатометів, 600 танків, 861 літак, 12 000 кулеметів, 200 автомобілів та всі кораблі Сунгарійської річкової флотилії. Червона армія втратила 12 000 убитими, з них близько 3000 були призваними з території України. Саме вони стали останніми солдатами, полеглими на полях битв Другої світової війни.

За мужність у боях звання Герой Радянського Союзу отримали 87 осіб, зокрема й уродженець України генерал А. Кравченко.

2 вересня 1945 р. на борту американського лінкора «Міссурі» в Токійській затоці підписали Акт про капітуляцію Японії. У складі радянської делегації були два українці: генерал авіації М. Воронов та голова радянської делегації — генерал К. Дерев’янко.

Генерал К. Дерев’янко, який очолив радянську делегацію, народився в селі Косенівка на Київщині (нині — Уманський район Черкаської області). Замолоду він обрав військову кар’єру. Чим було продиктоване рішення Й. Сталіна призначити на роль головного представника СРСР К. Дерев’янка? Чому вождь оминув О. Василевського, чий військовий талант був повною мірою розкритий під час боїв на Далекому Сході? Причин було дві: по-перше, К. Дерев’янко вільно володів англійською та японською мовами, а по-друге, знався на дипломатичному етикеті. Інтелігентний і освічений, він мав нав’язати приязні стосунки з генералом Д. Макартуром. Отриманий у Москві мандат П. Дерев’янка не обмежувався тільки підписанням Акта капітуляції Японії. З 1946 р. П. Дерев’янко був членом союзної Ради — консультативного органа держав-переможниць при американському головнокомандуванні окупаційними військами союзників у Японії. До того ж К. Дерев’янко мав й інше таємне завдання — побувати в містця вибухів ядерних бомб, ретельно задокументувати й доповісти про наслідки. Уже тоді було відомо про згубний вплив радіації на людський організм. Певно, Й. Сталін не хотів ризикувати здоров’ям бойових генералів. Зрештою, П. Дерев’янко сумлінно виконав своє завдання, але його здоров’я зазнало непоправних втрат, що й стало причиною передчасної смерті в 1954 р. у віці 50 років.

«Перемога одна на всіх»: підсумки Другої Світової Війни для України

(Іван Патриляк)

Український народ через відсутність власної повноцінної держави став одним із найбільш постраждалих у роки Другої світової війни. Напередодні війни «українське питання» було розмінною монетою в руках європейських наддержав. Уже в березні 1939 р. українцям Закарпаття довелося відчути дихання майбутньої світової пожежі, зіткнувшись з окупаційними угорськими військами. У Вересневій кампанії 1939 р. 112 000 українців вступили у двобій із вермахтом у складі Війська Польського. При цьому 7834 жовніри української національності загинули в боях із гітлерівцями під польськими прапорами, а 16 000 дістали поранення у Вересневій кампанії. Сотні тисяч українців узяли участь у вторгненні на територію Другої Речі Посполитої в складі Червоної армії, у запеклих битвах у Фінляндії та в захопленні Бессарабії й Північної Буковини.

Українці Волині, Галичини, Західного Полісся, Північної Буковини й Бессарабії в перші роки Другої світової війни на власному досвіді відчули прискорені радянізаційні заходи, які обернулися десятками тисяч розстріляних і сотнями тисяч депортованих та арештованих.

З перших днів вторгнення вермахту на територію СРСР Україна стала ареною запеклих бойових дій. До кінця літа 1941 р. з українських земель до лав Червоної армії було призвано 3 184 726 осіб.