Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

Арабелла м’яко вивільнила руку й перепросила. Вона жодним чином не могла повідомити нічого, що б його цікавило. Вона нічого не знала ні про пляшечки, ні про порошки.

Арабелла повернулася до концертної зали геть не в такому піднесеному настрої, як тоді, коли полишала її.

— Ниций, огидний чоловік!

28

Бібліотека герцога Роксбурґа

листопад 1810 — січень 1811 року

Наприкінці 1810 року становище уряду було гірше нікуди.

Погані новини чекали міністрів на кожному повороті. Французи святкували тріумф за тріумфом; інші європейські держави, які свого часу боролися проти імператора Наполеона Буонапарте (а згодом були ним же і розбиті), раптом усвідомили свої помилки й тепер перейшли на його бік. Вдома через війну зійшла нанівець торгівля, і люди банкрутували по всьому королівству; два роки поспіль країна страждала на неврожай. Захворіла і померла наймолодша донька короля[172], а сам монарх збожеволів од горя.

Війна нищила добробут і кидала чорну тінь на майбуття. Солдати, купці, політики й землероби — геть усі проклинали годину, коли вони народилися, зате маги (інакша порода людей, якщо така взагалі існує) були в цілковитому захваті від того, як розгорталися події. Сотні років їхнє мистецтво не знало такої пошани. Чимало спроб закінчити війну зазнали поразки, тому магію стали вважати найбільшою надією Британії. Й у воєнному відомстві, й у різноманітних підрозділах флоту служило багато джентльменів, котрі якнайохочіше готові були працевлаштувати м-ра Норрелла та м-ра Стрейнджа. Справи так щільно обсіли м-ра Норрелла на Гановер-сквер, що відвідувачам часто доводилося ждати до третьої-четвертої години ночі, поки м-р Норрелл і м-р Стрейндж не приймуть їх. І поки в черзі на прийом у вітальні м-ра Норрелла лишався натовп джентльменів, це випробування не здавалося складним, та горе тому, кому випадало бути останнім, бо немає нічого приємного в самотньому чеканні глупої ночі перед зачиненими дверима, за якими, ви знаєте напевно, двоє магів займаються магією[173].

У ті дні часто (навіть на кожному розі, куди би ви не пішли) переповідали історію про марні спроби імператора Наполеона Буонапарте відшукати собі мага. Вивідувачі лорда Ліверпуля[174] доповідали, що імператор так позаздрив успіху англійських магів, що розіслав своїх офіцерів по цілій імперії, де вони намагалися знайти хоч яку людину чи людей з магічними здібностями. Найбільшим їх відкриттям поки що був голландець на прізвище Вітлооф, котрий мав чарівну шафу. Її забрали в Париж, куди доправили на кареті баруш-ландо[175]. Приїхавши до Версаля, Вітлооф пообіцяв імператорові, що всередині шафи зможе дізнатися відповідь на будь-яке запитання.

Шпигуни доповідали, що Буонапарте поставив шафі три запитання: «Чи дитина, яку носить імператриця, буде чоловічої статі?», «Чи перекинеться знову на іншу сторону російський цар?», «Коли зазнають поразки англійці?»

Вітлооф заліз у гардероб і вийшов із трьома відповідями: «Так», «Ні» і «За чотири тижні». Щоразу, як Вітлооф зникав у шафі, звідти лунав жахливий гамір, ніби там верещала половина демонів Пекла, із вузеньких шпаринок та з-під завіс здіймалися хмарки сріблястих іскринок, а сам гардероб аж гойдався на своїх ніжках, різьблених у подобі звіриних лап, що стискали кулі. Отримавши відповіді на всі три питання, Буонапарте мовчки порозглядав шафу, а потім підійшов до неї і розчинив дверцята. Всередині він побачив гуску (це вона кричала), селітру (це вона пускала сріблясті іскринки) і карлика (це він підпалював селітру й штрикав гуску). Достеменно не відомо, що сталося з Вітлоофом і карликом, але гуску імператор з’їв наступного ж дня.

У середині листопада Адміралтейство запросило м-ра Норрелла і м-ра Стрейнджа в Портсмут на оглядини ла-маншської ескадри — почесті, якої зазвичай вдостоювали адміралів, героїв і королів. Двоє магів та Арабелла вирушили на узбережжя в кареті м-ра Норрелла. На в’їзді в місто їх привітав бортовий залп з усіх кораблів у гавані, арсеналів та фортів навкруги. На човнах їх покатали між кораблів у Спітгеді разом із цілою компанією адміралів, комодорів й капітанів на катерах. Були й інші човни, не такі офіційні, але повні добрих городян Портсмута, що схотіли поглянути на двох магів, помахати їм та привітати вигуками. Уже в самому Портсмуті м-р Норрелл і подружжя Стрейнджів оглянули верф, а ввечері вони відвідали грандіозний бал, даний на їх честь у Палаці громадських зборів, посеред яскраво освітленого міста.

Бал пройшов із великим успіхом. Хіба тільки на самому початку трапилася дрібна прикрість: деяким відвідувачам забракло розважливості аж настільки, що вони в розмові з м-ром Норреллом відзначили приємність оказії та красу бальної зали. Магова груба відповідь негайно переконала їх у тому, що він — людина сердита й неприємна, охоча до розмови лиш із чинами не нижчими від адмірала. Проте їхнє розчарування понад міри відшкодовували жваві й невимушені манери м-ра і місис Стрейндж. От вони залюбки знайомилися із найповажнішими городянами Портсмута, захоплено говорили про бачені кораблі, про флотські й морські справи в цілому. М-р Стрейндж не пропустив жодного танцю, місис Стрейндж пропустила тільки два, і до своїх апартаментів у «Короні» вони повернулися не раніше другої години ночі.

Позаяк Стрейндж улігся спати аж о третій, то був нерадий, коли о сьомій ранку його розбудили стуком у двері. Відчинивши їх, він побачив на порозі одного з трактирних слуг.

— Перепрошую, сер, — проказав чоловік, — але порт-адмірал просив переказати, що «Фальшивий прелат» застряг на Кінських пісках. Він наказав капітанові Ґілбі привести одного з магів, але той інший заявив, що в нього болить голова і він нікуди не піде.

Викласти справу так ясно й стисло, як йому хотілося, у слуги не вийшло, проте Стрейндж підозрював, що, навіть якби він виспався, все одно нічого не зрозумів би. Але з усього виходило, що сталося щось, а від нього вимагають іти кудись.

— Перекажіть капітанові… як там його… не важливо… хай зачекає, — зітхнув він. — Уже йду.

Він одягнувся і спустився вниз. У кімнаті для кавування він побачив молодого вродливця в однострої капітана, який міряв приміщення кроками. Це й був капітан Ґілбі. Стрейндж пам’ятав його з балу: він здався магові розумним і приємним чоловіком. Із появою Стрейнджа той одразу повеселішав і розповів, що йдеться про корабель «Фальшивий