Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріону та Райнару приснився один і той самий сон, який залишив гнітюче відчуття неминучості. Вони опинилися в старовинному залі, похованому в густих тінях, а стіни навколо мерехтіли темно-червоними символами, що пульсували, наче відгомін якогось древнього закляття. Кожен символ здавався живим, виблискуючи і дихаючи, ніби чутливий до їхньої присутності. На холодній, потрісканій підлозі поступово з’явився орнамент у вигляді кола. У самому його центрі постала постать у важкому плащі, з якого випромінювалась потойбічна енергія, що поглинала світло навколо. Цей силует був примарним, але водночас загрозливо реальним. У руках постать тримала предмет, який тьмяно палахкотів приглушеним вогнем, застиглим у тіні та крижаному спокої. Із наростаючим страхом вони зрозуміли, що ця постать володіла третім артефактом, який шукав з’єднання з іншими, немов прагнув відновити свою первісну силу. Чим ближче він підходив, тим сильніше відчувалося, як цей артефакт зривав з них захисні покриви, оголюючи їхні душі, намагаючись проникнути до суті їхніх намірів і страхів. Їх охопив холодний жах, а в грудях зростало відчуття неминучості пророцтва, яке наближалося до здійснення. У ту ж мить постать різко підняла голову, і її порожні, палаючі очі зупинилися на них, ніби істота справді їх бачила. Відчуття близькості третього артефакту заповнило їхні серця холодним страхом і тривогою. З криками жаху вони раптом прокинулися серед ночі, їхні тіла були вкриті холодним потом. У темряві, що огортала табір, їхні погляди перетнулися, і вони зрозуміли: обидва бачили той самий сон.

Еріон змахнув холодний піт зі свого чола й озирнувся, помітивши, що Райнар так само збентежено дивиться на нього. Їхні погляди перетнулися, і між ними виникло невимовне розуміння.

— Ти теж це бачив? — запитав Еріон, намагаючись опанувати свій голос.

Райнар кивнув, сівши ближче до вогнища, яке догорало, відкидаючи мерехтливі тіні на їхні обличчя.

— Так… Третій артефакт, — він задумливо схилив голову, і його очі темно блищали. — І я відчув… відчув його силу, так ніби він хотів поглинути нас.

Еріон кивнув, обдумуючи побачене.

— Схоже, що у третього артефакту вже є володар. Я бачив, як він намагався проникнути до нашої свідомості, немов бажаючи дізнатися, на що ми здатні. Чи готові ми до нього.

— І, схоже, він рухається до нас, — міркував Райнар. — Пророцтво, здається, розпочинає діяти своєю повною силою.

Настала напружена тиша, коли кожен із них усвідомлював, що цей сон може бути попередженням. Здавалось, що з кожним кроком вони наближалися до прірви, і доля прагнула перевірити їх, випробувати на міцність.

Еріон і Райнар завмерли, коли їхні артефакти почали вібрувати, випромінюючи хвилі, схожі на невиразні тіні, що пробуджували у них давнє, підсвідоме відчуття небезпеки.

— Це може бути він, — тихо промовив Еріон, зупинивши погляд на Райнарі. — Третій володар.

Вони обережно розбудили Салема й Елріка. Ті одразу схопилися за зброю, підготувавшись до можливої загрози. Еріон жестом показав їм, щоб зберігали спокій.

— Ми не знаємо, хто це, але, можливо, він так само шукає артефакти, — шепнув Райнар. — Якщо це дійсно володар артефакту, він може бути і ворогом, і союзником.

— Тільки не поспішаймо з висновками, — додав Еріон. — Наші артефакти відчули його присутність, але це ще нічого не значить.

Вони зачаїлися біля тліючого вогнища, готові до зустрічі. Тінеріз, перебуваючи в руці Еріона, ледь помітно сяяв, в передчутті кровопролиття. Амулет Райнара теж відгукувався легким мерехтінням, підказуючи, що вони обидва на порозі нової, невідомої сили.

Тиша ночі була майже абсолютною, і тільки легкий шелест кроків підказав їм, що хтось справді наближається. У сутінках з’явився силует — високий, втомлений мандрівник із глибоким, уважним поглядом, який зупинився на них.

— Чи можу я приєднатися до вашого вогнища? — його голос прозвучав низько й спокійно, але в ньому відчувалася прихована сила.

Еріон і Райнар обмінялися поглядами, розуміючи, що перед ними — хтось із такою ж силою, як і вони.

Еріон повільно встав, погляд його був напружений, але стриманий.

— Ти відчуваєш це так само, як і ми, — промовив він, тримаючи Тінеріз напоготові. — Що привело тебе сюди, незнайомцю?

Мандрівник, не зводячи з них очей, спокійно кивнув.

— Як і вас, мене привів поклик артефакту, — відповів він, відчуваючи пильні погляди, спрямовані на нього. — Мене звуть Алесар.

Всі завмерли, і навіть Елрік, котрий досі не повністю розумів, у чому полягала таємниця артефактів, відчув важливість цієї зустрічі.

Райнар, сповнений тривоги, зробив крок уперед.

— Ти володілець одного із п’яти артефактів, як і наші. Але перш ніж ми продовжимо, Алесаре, скажи, які твої наміри. Чи ти з Братством?

Алесар ледь усміхнувся, але його очі залишалися холодними.

— Братство? Ні, я йду своїм шляхом. Артефакт обрав мене, і його воля тепер — моя воля. Мені не потрібно контролювати інших… хоча, — він кинув погляд на їхні реліквії, — здається, наші цілі можуть збігтися.

Еріон уважно дивився на Алесара, намагаючись оцінити його наміри. Тиша повисла в нічному повітрі, лише тріскотіння вогню порушувало цей неспокійний спокій.