Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Алесаре, — холодно промовив Еріон, — ти тут не випадково. Чого ти насправді хочеш?

Алесар прищурився, його погляд зблиснув недоброзичливістю.

— Усе просто, — відповів він сухо. — Я з’явився, щоб завершити те, чого ви не здатні зробити. Ці артефакти — це не дар, це тягар. І саме тому я тут, щоб забрати їх у вас і врятувати вас від цього, — він зміряв Еріона і Райнара важким поглядом, — хочете ви цього чи ні.

Райнар одразу збагнув ворожість у його словах і зробив крок вперед, готовий до відповіді.

— Забрати в нас? Ти, очевидно, не розумієш, що ці артефакти не так просто відібрати. Чи замислювався ти над тим, що станеться, якщо вони опиняться в одних руках?

Алесар лише знизав плечима, погляд його був холодним, він зважував кожного з них.

— Я добре усвідомлюю ризики. Але в чужих руках артефакти — це небезпека для всіх нас. Якщо вони з’єднаються в одного володаря, лише тоді з’явиться шанс контролювати справжню силу.

Еріон стиснув руків’я Тінеріза, відчуваючи, як в його жилах закипає обурення.

— І все ж, ти вважаєш, що ти — єдиний, хто здатний нести цей тягар? — його голос лунав з викликом.

Алесар знову посміхнувся ледь помітною, але крижаною усмішкою.

— Тягар, який вам не під силу, — промовив він, підсумовуючи їхній стан. — Я не прийшов питати вашого дозволу. Ви просто перешкода на шляху до справжньої влади.

Салем і Елрік перезирнулися, розуміючи, що ситуація напружена до межі. Салем зробив крок уперед, спокійним голосом намагаючись заспокоїти ситуацію.

— Якщо ви обидва вирішили не йти разом, може, краще уникнути зайвих конфліктів? У нас і без того ворогів вистачає.

Алесар не відвів погляду від Еріона.

— Конфлікти неминучі, — сказав він з холодним вироком. — Питання лише в тому, хто витримає це випробування.

Еріон відповів твердо:

— Ми не віддамо свої артефакти.

Напруга у повітрі загустіла, мов важка тінь, що огорнула їх табір. Алесар зробив крок уперед, повільно підіймаючи руку, на якій виблискувало кільце — артефакт, схожий на темний камінь, оточений сріблястим сяйвом. Камінь випромінював слабке, але пронизливе світло, що віддзеркалювало гнів його власника.

— Я сказав: віддайте артефакти. І попереджаю вас востаннє, — його голос був низьким і крижаним.

Еріон напружено дивився на Алесара, його рука міцно стискала руків’я Тінеріза, готового до битви. Еріон відчув, як всередині зростає жага до битви, готовність захищати артефакт до останнього подиху.

— Спробуй забрати, — холодно відповів Еріон, його погляд був сталевим.

Райнар, стоячи поруч, також підняв голову, з рішучістю, що палала в очах. Його Амулет Сутінок випромінював ледь помітне тьмяне світло, додаючи його постаті загадковості та сили. Вони стояли пліч-о-пліч, мов дві незламні скелі перед загрозливим штормом.

Салем, відчуваючи напругу, обережно відступив, обираючи позицію, з якої зможе втрутитися у бій, якщо це знадобиться. Елрік мовчки спостерігав, його обличчя застигло у тривожному очікуванні, він розумів, що будь-яке слово зараз може стати іскрою для битви.

— Ви вибрали свій шлях, — з холодним виразом обличчя сказав Алесар. Його обличчя сповнилося гнівом, і в ту ж мить він простягнув руку вперед. З кільця вирвався темний спалах енергії, що попрямував до Еріона та Райнара.

Еріон миттєво виставив Тінеріза, відбиваючи потужний енергетичний удар, але відчув, як його руки затремтіли від сили, з якою енергія вдарилася об меч. Відлуння сили Алесара билося об них, мов штормові хвилі об скелі, погрожуючи розбити захист.

— Райнаре, тримайся! — крикнув Еріон, повернувши погляд до союзника. Їхня міць об’єдналася в той самий момент, коли Алесар кинувся вперед, виблискуючи силою свого кільця.

Бій почався.

Еріон виставив руку, вигукнувши наказ, що відлунював у ночі:

— Салеме, Елріку, не втручайтеся! Це не ваша битва!

Салем і Елрік завмерли на місці, розуміючи серйозність ситуації. Спалахи від артефактів перетворили простір на поле тіней і світла, кожен рух, кожен удар резонував із землею та повітрям навколо.

Алесар рушив уперед, його кільце випускало темну енергію, що вихоплювалася в блискавичних випадах, мов леза тіней. Еріон маневрував із Тінерізом, танцюючи на краю безодні. Клинок темряви відбивав удари, але кожне зіткнення пробуджувало в ньому все більше темної сили. Вони обмінювалися ударами, ніби розгнівані стихії, їхні артефакти виблискували, сплітаючи вогняні й тіньові візерунки в нічному повітрі.

Алесар несподівано змахнув рукою, і навколо Еріона почали виростати темні ланцюги, що виривалися з тіні та намагалися обплутати його тіло. Еріон стрімко крутнувся, ламаючи ланцюги одним махом Тінеріза, і кинувся вперед, пірнувши в тінь, щоб наблизитися до Алесара. Але Алесар був підготовлений: він відступив, а з кільця вирвався потужний вибух енергії, що відкинув Еріона назад.

— Ти дійсно думаєш, що зможеш здолати мене? — голос Алесара лунав крізь рев енергії. — Моє кільце дозволяє мені контролювати тінь і силу темряви.