Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Що ви… Тобто ти, хочеш?- запитую насторожившись. Він серйозний, але в його очах проблискує біль, страх та невпевненість. Він вагається, але опанувавши себе чоловік видихає.

-Ми можемо якось поговорити на одинці? Будь ласка,- благає чоловік. Це питання застало мене зненацька, я очікувала все, але точно не цього.- Ти можеш подумати та не спішити з відповіддю, я готовий чекати, але не відмовляй благаю…

-Я подумаю,- відповідаю та швидко заходжу в будівлю. Підіймаюся на другий поверх та стукаю у двері, їх відчиняє Дана Богданівна та з милою посмішкою впускає мене всередину. Зайшовши я скидаю кеди та проходжу за нею, мама вже копається в морі паперів, Андрій Романович також щось пробує знайти, і коли вони мене помічають, то мама киває в знак підійти до неї.

-Допоможи мені перевірити дещо,- вона подає мені велику теку з купою документів. Коли я беруся до роботи, то в кімнату заходить ще дві постаті на які я не одразу реагую.

-Я привіз копії зап…- говорить до біса знайомий голос, і я одразу розумію що це він… Він дивиться на мене, але я пробую не реагувати на цей погляд та вдаю вигляд ніби сильно зацікавлена в паперах.

-Давай сюди,- команду мама та відсуває від себе зелену теку. І саме тоді я підіймаю погляд. Він підходить ближче до мене, але я не звертаю увагу на те, як по моєму тілові біжать табуни мурашки.

-Глібе, переглянь пошту, можливо прийшла відповідь від Ольги,- говорить Андрій Романович та йде за дружиною на кухню.- Ми зробимо кави. Всі будуть?

-Мені як завжди,- відповідає Максим… тобто батько. Він вдає вигляд, що щось переглядає, але його погляд весь час спрямований на мамі. Цей погляд... Він, що досі кохає її?

-Ліза?

-Мені також як завжди, але тепер без цукру,- відповідає та далі опускає погляд в документи.

-Кіро?- я хитаю головою. Я не дуже хочу щось тому нічого не говорю і повертаюся до документів.

-Від Ольги немає звісток, може ти спробуєш з нею зв’язатися?- запитує Гліб в батька.- А я допоможу мамі на кухні.

-Гаразд, тоді я відійду на хвильку,- чоловік йде по сходах на вищий поверх, і в кімнаті залишаємося тільки ми троє. Напруга літає в повітрі, але я пробую не звертати увагу. Через хвилин 15 я закінчую на половині.

-Мамо, слухай я перевірила половину, але я поки що не бачу тут нічого не законного чи не зрозумілого,- я взагалі не розумію, що я шукаю.

-Перевір до кінця, там точно є десь фальш, це документи Романа Алчевського,- відповідає серйозно, і саме в цей момент в кімнату заходить Гліб з трьома кружками. Наші погляди зустрічаються на мить, але я тут же відвертаюся та знову опускаю в документи.

-Дякую,- каже мама забираючи кружку. Через хвилину я помічаю, що він ставить чорну кружку і біля мене. Я ніяк не реагую, але він опускається поряд зі мною й моє тіло напружується.

-Зелений чай без цукру, як ти п’єш,- говорить та бере якусь теку в руки. Він що знущається з мене?

-Я ж сказала, що не хочу,- різко відповідаю, це вийшло машинально і я сподіваюся цього ніхто не почув крім нього.

-Ти мені нічого не говорила,- просто відповідає та перегортає файл. Ні він точно знущається з мене! Важко дихаючи я відвертаюся від нього. Через 10 хвилин на низ спускається Андрій Романович.

-Ольга в аеропорту, завтра вже буде тут,- відповідає трохи розслабишся.

-Це добре, головне, щоб про неї Богдан не дізнався,- відповідає батько. Це так не звично знати, що ось тут сидить твій батько…

-Хто така Ольга?- запитую в них не розуміючи про кого йде мова.

-Це колишня дружина дядька Богдана,- відповідає Гліб чим змушує мене подивитися на нього. Зосереджений погляд досі опущений в теку.- Вона може знати щось, тому ми з нею зв’язалися.

      На його відповідь я просто киваю. Доволі довгий період я все детально вивчаю та навіть попиваю чай, який зробив Алчевський. Я ще раз передивляюся один документ на якому зупинилася ще хвилин 5 тому. Я не розумію в чому справа, ніби все правильно, але щось мене насторожує. Знову пройшовши погляд по ньому я не одразу помічаю помилку, але коли помічаю то одразу повертаюся до Гліба.

-Або я зараз осліпла або я не знаю,- говорю підсунувшись ближче до нього. Він відриває погляд від паперів і переводить на мене. Я простягаю йому папір, і він не забирає його, а просто кладе свою руку поверх моєї. Від цього мене наче током б’є, це дотик… Його руки наче стали ще більше мужнішими, але водночас ніжними. Я пробую відвернутися, і помічаю що він проходить поглядом по документі. На обличчі хлопця відбивається шок, але він миттю перетворюється на радість.

-Ти знайшла. Бляха, вона знайшла фальшиві документи!- він привертає всю увагу до нас, і мама одразу зривається з місця. Вона забирає документ та швидко оглядає його, через хвилину вона підіймає погляд та усміхається. Від того, що вона усміхається і я починаю усміхатися.

-Ти їх знайшла, ти молодчинка, доню,- вона швидко обіймає мене та підходить до батька Гліба. Вони починають про щось говорити, але я не звертаю уваги, адже я досі відчуваю його теплий дотик на руці…

-Кіро, я…- він хоче щось сказати, але його перериває якась блондинка яка швидко забігає сюди, а за нею Дженніфер та Єгор з хлопцями та дівчатами.