Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

Вражаючий вигляд Залу захопив дівчат одразу. В очі кидався танцювальний майданчик, оточений свічками та ліхтариками. По всій Залі розвішали напівпрозорі тканини, наче невеликі хмаринки, а високо під стелею у невеликих скляночках плавали свічки – наче зорі. За цими драпуваннями постаті присутніх виглядали, наче примари, або як сон чи мрія. Лунала тиха музика, придворні у вишуканих убраннях проходили повз.

-Це неймовірно, – стиха виголосила Емілія, мимоволі торкаючись обруча у волоссі.

Дівчата не могли не погодитись із нею. Усе виглядало, наче прекрасна казка.

Поруч майнула світловолоса постать.

-Катрін, гарно виглядаєш, – Севен опинився біля них. – Ем, чудовий образ. Ви не бачили… О, – його погляд наштовхнувся на погляд Рубі.

Світ зупинився – вони знову були лише удвох.

-Ти прекрасна, – його тихі слова могла почути лише Рубі. Севен обережно торкнувся її обличчя і ніжно поцілував у вуста. Так легко, наче крилом метелика торкнувся. – Ти дивовижна. Ти єдина…

Рубі сторожко зиркнула на нього. Слова віддавали в неї в голові.

На цьому Балу ти єдина Зоря.

Севен ніжно переплів їхні пальці. Рубі зітхнула, і вони повільно пішли углиб Зали, де вигравав кришталевими крапельками невеликий водограй.

Вони сіли на кам’яний бортик басейну, дивлячись, як струмінь води грайливо виринає, а потім знову зникає у глибині.

Стражі довго мовчали, просто дивлячись у вічі одне одному і тримаючись за руки. У душі виростало щось тепле і затишне, коли Рубі торкалася його руки, коли їхні погляди зустрічалися. Дівчина мимоволі усміхнулася своїм відчуттям.

-Рубі, – почав раптом Севен, повернувшись до серйозної манери розмови. – Щось тут не так. Тобі не здається, що…

Та зненацька, немов із-під землі, поруч із ними виринула Еллен у довгій ясно-зеленій сукні, прошитій золотистими нитками.

-Страж Етелхард, – по-світськи солодкаво вигукнула вона. – Я вмираю від спраги. Ви не хотіли би супроводити мене по напій?

Рубі придушила в собі бажання гарикнути «Напийся з фонтана».

Севен розгублено озирнувся, проте Еллен цупко вхопила його за руку, майже силою тягнучи кудись убік. Рубі лише фиркнула, ігноруючи голочку ревнощів у серці.

Навколо метушилися гості. Ось повз неї пролетіла у танці Королева Айлін у золотій сукні із довгими широкими рукавами. Ось неподалік якась дівчина, схожа на саму Королеву, розмовляла із придворним – у сяйливих сріблястих оборках і квітах. Чи не принцеса Луна? Красива, схожа на матір, проте батькові очі робили її риси суворими, жорсткими.

Ані Короля, ані принца ніде не було видно. Як і двох Стражниць, які бозна-куди зникли. Ернандес знову фиркнула, механічно поправивши накидку на сукні. Чому вона не могла позбутися важкого відчуття, що щось тут не те, що все це майстерно розіграний фарс, і от-от має трапитися щось погане?

Рубі ще раз оглянула Залу, помахом голови відмовляючись від танцю із якимось царедворцем. Сестра зникла, наче розвіялась, а от подруга таки знайшлась. А поруч із нею – висока підтягнута статура, широкі плечі, світлий ореол волосся, перехопленого золотим обручем. Сумнівів не було, Емілія танцювала із принцом Ріном, який, щось розповідаючи їй, раз-у-раз схилявся до її плеча. Дівчина сміялася у відповідь, проте – Рубі бачила це навіть іздалеку – її очі залишалися настороженими. Принц, проте, навряд чи це помічав, хоча його погляд ловив кожен рух Емілії. На честь свята він змінив костюм, красуючись тепер у чомусь білому із золотою вишивкою, тож вони з Ем дуже гармонійно виглядали.

-Розважаєшся? – поруч виринула Катрін.

Рубі здригнулася, мало не полетівши у фонтан.

-Усміхайся, – припечатала сестра, схопивши її руку вище ліктя. – І слухай. – Рубі слухняно наклеїла посмішку на обличчя. – Ти знаєш, що двері із Зали замкнені? Усі, включаючи головні. Біля кожних стоїть охорона. Вікна надто високо. Більше виходів немає. Ми у пастці.

-Думаєш, щось готується? – Рубі глянула у вічі сестрі.

-Я впевнена, – Катрін серйозно кивнула головою. – Ми без зброї і майже зовсім самі. Буде складно.

І сестра раптом зникла так швидко, як і з’явилася.

                                                        ***

Адайн крутила у пальцях ту дивну кульку, яку їй на шию повісила Рубі, наказавши не знімати її ні в якому разі. Дівчинка так і робила, нарешті повністю відчувши себе в безпеці.

Унизу лунала музика – в Залі Інфлюенція розпочався бал. Дівчинку туди не запросили, що і не дивно, бали ж для дорослих, усім це відомо. Проте Адайн зовсім не сумувала. Їй принесли поїсти, а тоді - трохи книжок, аби не було нудно. З них їй не сподобалася жодна – казки про принцес та принців були, безперечно, цікавими, проте не для Стражниці. Тепер їй треба бути серйознішою. Тож дівчинка тихенько вислизнула з кімнати.

Шукала вона довгенько, але, зрештою, призначення свого досягла – за подвійними дерев’яними дверима на неї чекала королівська бібліотека.

Повітря там пахло шкірою та пергаментом, а ще чорнилами, папером, трохи порохом. Аромат великих фоліантів, книг про пригоди, про почуття… Адайн пройшлася рядами навмання, кілька разів звернула в бічні проходи, сама не розуміючи, що ж вона шукає.