Читати книгу - "Крістіна"

І він пішов, по діагоналі через подвір’я до тротуару, зливаючись з іншими тінями, і назад поверталося лише відлуння його кроків, та й воно невдовзі стихло.

Забагато в неї вклав? Справді? А що саме, Арні? Що ти в неї вклав?

Майкл опустив погляд на листя, потім обвів ним усе своє подвір’я. Попід тином і піддашком гаража в сутінках, що вже згущувалися до темряви, холодно поблискував сніг, синюшно-сірий, у впертому очікуванні підкріплення. В очікуванні зими.

32 / Реджина і Майкл

Вона дуже крута, моя 409-та,

Чотири швидкості, два карбюратори,

підвищений внутрішній спротив, така 409-та[111]

The Beach Boys

Реджина була втомлена — цими днями вона, здавалося, cтомлювалася набагато швидше, — тож вони полягали разом близько дев’ятої, задовго до того, як повернувся Арні. Вони кохалися, старанно і безрадісно (останнім часом вони багато кохалися, і майже завжди це було старанно і безрадісно, тому в Майкла виникла неприємна підозра, що дружина його пенісом користується як снодійним). А коли вже опісля лежали у своїх окремих ліжках, Майкл ніби знічев’я поцікавився:

— Як тобі вчора спалося?

— Непогано, — зі щирим виразом відповіла Реджина, і він зрозумів, що вона збрехала. Добре.

— Я підіймався десь об одинадцятій і бачив, що Арні не спиться, — Майкл усе ще докладав зусиль, щоб його голос звучав недбало. Тепер його згризала тривога — щось було в обличчі Арні того вечора, щось таке, чого він не зміг прочитати через кляту темінь. Можливо, то були дрібниці, нічого страшного, але ця думка світилася в його голові зловісним неоновим знаком, який ніяк не хотів гаснути. Його син виглядав винуватим і наляканим? Чи то була тільки гра світла? Якщо він не розв’яже цю загадку, сон цієї ночі втече від нього надовго або й узагалі не прийде.

— Я вставала ближче до першої, — сказала Реджина і поспіхом додала: — У туалет потрібно було. Я зазирала до нього. — Вона розсміялася, з легким смутком. — Давні звички важко викорінити, правда ж?

— Так, — кивнув Майкл. — Здається, важко.

— Тоді він міцно спав. Шкода, що я так і не змусила його вдягати піжаму в холодну погоду.

— Він був у трусах?

— Так.

Майкл знову ліг, відчуваючи безмежну полегкість і більш ніж трохи — сором. Але краще було знати… напевно. Добре, звісно, що він сказав Арні про свою переконаність у тому, що син здатен скоїти вбивство не більше, ніж ходити по воді. Але розум, ця збочена мавпа — розум здатен уявити будь-що і, здається, дістає перверзійну втіху, коли таке робить. Може, думав Майкл, лежачи у своєму ліжку, підклавши під потилицю долоні з переплетеними пальцями й дивлячись у темну стелю, може, у цьому й полягає дивне прокляття живих. В уяві дружина може, сміючись, зраджувати з найкращим другом, найкращий друг може плести проти тебе інтриги й планувати удари в спину, син може скоїти вбивство за допомогою авто.

Краще засоромитися й приспати цю мавпу.

О першій Арні був тут. Навряд чи Реджина переплутала час, бо на їхньому бюро стояло радіо з цифровим годинником — воно повідомляло час цифрами, великими, синіми, безпомилковими. Його син був тут о першій годині, а того хлопця Велча переїхали машиною за три милі через двадцять п’ять хвилин. Неможливо було повірити, що Арні міг вдягтися, вийти (не привернувши уваги Реджини, яка, звісно ж, лежала без сну й дослухалася), піти до Дарнелла, вивести Крістіну й поїхати туди, де вбили Канючі Велча. Фізично неможливо.

Та й не вірив він у це, якщо вже на те пішло.

Мавпа-розум була задоволена. Майкл перекотився на правий бік, заснув, і йому снилося, що він та його дев’ятирічний син грають у міні-гольф на нескінченній низці маленьких газонів, укритих «Астро-Терфом», де крутилися водяні млини й лежали в очікуванні крихітні загати… і снилося, що вони самі-самісінькі в цілому світі, бо мати його сина померла при пологах — дуже сумно; люди все ще відзначали, який невтішний Майкл — але коли вони поїдуть додому, він і його син, будинок буде тільки їхнім, вони їстимуть спагетті з каструлі, наче парочка холостяків-нечупар, а коли посуд буде помито, вони посідають за кухонний стіл, схований під розгорнутими газетами, і збиратимуть модельки автомобілів з безневинними пластмасовими двигунами.

Уві сні Майкл Каннінґем усміхався. Поряд із ним, в іншому ліжку, Реджина не всміхалася. Вона лежала без сну й чекала стуку дверей, який сповістить, що її син прийшов із зовнішнього світу.

Потім вона почула, як відчиняються й зачиняються двері… потім почула його кроки на сходах… а по тому зможе заснути.

Можливо.

33 / Джанкінс

Я думаю, краще спинися і їдь

зі мною, мала…

Що кажеш?

Замовкнути й не лізти не в своє діло?

Але, мала, ти — моє діло!

Ти кльооооове діло, мала,

А я люблю кльові діла!

Що за машина в мене, питаєш?

Я за кермом «кадилака» 48-го

З крилами «Тандерберд».

Кажу тобі, мала, вона надзвичайна,

Крути колеса, Джозефіно, крути…[112]

Еллас Макденіел

Джанкінс заїхав до Дарнелла приблизно о восьмій сорок п’ять того вечора. Арні щойно закінчив вовтузитися з Крістіною. Він поміняв радіоантену, яку відламала банда Реппертона, і останні чверть години сидів за кермом, слухаючи «П’ятничну кавалькаду золота» по радіо WDIL.

Він намірявся лише увімкнути радіо й один раз прокрутити ручку, щоб перевірити, чи правильно він під’єднав антену та чи немає шуму. Але натрапив на сильний сигнал WDIL і просто сидів, утупивши погляд у вітрове скло, з замріяним і далеким поглядом, а Боббі Фуллер співав «Я воював з законом», Френкі Лаймон та «Зе Тінейджерз» співали «Чому дурні закохуються?», Едді Кокран співав «Ходімо, народ», а Бадді Голлі співав «Захоплюйся». У п’ятничні вечори на WDIL не було реклами й не було діджеїв. Лише музика. Те, що покинуло чарти, але не наші серця. Час від часу звучання переривав м’який жіночий голос, який говорив йому те, що він і без того знав, — що він слухає хвилю «Дабл’ю-Ді-Ай-еЛ-Піттсбург», радіо «Синя замша».

Арні сидів, мріючи, за кермом, світилися червоні вогники панелі керування, і він легко постукував пальцями. Антена була в порядку. Так. Він добре впорався з роботою. Як і казав Вілл — у нього все в руках горить. Погляньте тільки на Крістіну; Крістіна це доводить. Вона була купою брухту на