Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зарубіжний детектив 📚 - Українською

Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зарубіжний детектив" автора Єжи Едігей. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 86 87 88 ... 125
Перейти на сторінку:
шматки пластиру, а нотаріус рівно й гладенько заклеював ними уста непритомних Мрочеків.

Вероніка швидкими, вправними рухами зв'язала їм ноги й руки. Потім разом, важко дихаючи, перенесли тіла, спочатку Галини, потім Тадеуша, до ніш і сперли їх на стіну все в тій же сидячій позі.

Гольдштейн нахилився і взявся за кельню. Вероніка подала першу цеглину. Нотаріус поклав її в ногах Тадеуша. Стіна почала рости…

Мрочек струснув головою й розплющив очі. Майже водночас опритомніла й Галина. Цеглини, швидко кладені старим нотаріусом, сягали обом уже ледь не по груди.

— А, доброго вечора, — проказав Гольдштейн. — Дуже міцно спите!

Крізь лейкопластир Тадеуш намагався щось говорити.

— Ох, ні, не говоріть, прошу вас. Я знаю, що ви, напевно, трохи здивовані. Признатися, ситуація дещо незвична. Зараз все поясню, але коротко, бо коли покладу останню цеглину, ви не будете мене вже так добре чути, а кричати я, звичайно, не зможу. Все повинно зостатися між нами.

Вероніка, яка порядкувала коло Галини, усміхнулася спокійно.

— Отож ваш дядько мусив померти, бо знайшов Бруно. Ви не знали Бруно? Бруно Хейдель, мій друг по СС. Тільки я був дещо розсудливішим. Разом ми працювали в концтаборі. Був там один єврей з родиною. Навіть соромно признатися, трохи схожий на мене. Нотаріус. Помер, бідолаха. І вся його сім'я також. Всі в один день. А документи я взяв у канцелярії табору й приховав на всякий випадок. І от знадобилися пізніше, як бачите. Психологія, знаєте, велика наука. Нікому якось і в голову не прийшло, щоб офіцер СС по війні міг переховуватися в личині єврея…

Він поклав чергову цеглину. Тадеуш дивився на нього незрушно. Наступна цеглина вже прикрила його підборіддя.

— Бруно, на жаль, не пощастило. Прибули ми сюди втрьох: він, його дружина і я. Його розпізнали. Коли він утік, з останніх сил до нас дістався. Помер на другий же день. Була зима. Море замерзло на кілька кілометрів од берега. А він був великий і важкий. Але якраз ще той один будинок на нашій вулиці не був заселений. Замурували Бруно в надії на те, що…

Старанно поклав нову цеглину. Тепер вже видно було тільки очі та лоб молодого лікаря.

— … що спочиватиме він там до дня, коли наші повернуться на ці землі. Ну, а старий Мрочек випадково виявив його. Не було б щастя, так нещастя помогло: з повідомленням про своє відкриття прийшов він просто до мене. Мало того, попросив нікому не говорити. Звірився мені. А от не дуже вірив у здібності того молодого капітана Желеховського. Боявся, що комендант може сполохати можливого спільника Бруно. Бо, звісно, Мрочек здогадався, що то саме Бруно, і зрозумів, що поховати його міг тільки той, хто теж був німцем. Зрештою, Вероніка поклала вмерлому квіти на груди. Це була помилка, хоч і зрозуміла, якщо хтось когось справді кохав. Мрочек хотів сам докопатися до істини. Ну а ми, звичайно, допустити того не могли, бо невідомо, як все може повернутися, коли починають копатися у минулому і звіряти, наприклад, документи. Тож ми й постановили, що Мрочек мусить померти. Але так, щоб усі визнали це за випадок. А потім приїхали ви, а стіна ще не засохла. Випадково знаходите місце вічного спочинку Бруно. Ситуація знову виникла дуже неприємна. Це була найгірша, мабуть, година в моєму житті, коли я мусив розмуровувати стіну і забирати з неї Бруно, маючи вас над головою. На щастя, все вдалося. Моторка була готова до затоплення ще відтоді, як вирішили ми позбутися Станіслава. Міг, випивши те молоко, попливти без моторки або в моторці. Якби моторка не затонула, по кількох годинах міг би пробудитися десь у морі. Отож треба було зробити так, щоб він залишився в воді, тобто під водою. З вами пізніше склалася схожа ситуація. На жаль, молоко ваше википіло. Інакше б, увійшовши до човна, пішли б з ним на дно. А з вами заодно і схований там скелет…

Нотаріус підніс останню цеглину, але не поклав її, прагнучи докінчити. Бачив тільки Тадеушеві очі.

— Потім з'явився цей повітовий Шерлок Холмс у мундирі. Він вас підозрює, уявіть собі! Завтра, коли машина ваша буде розібрана і закопана, дізнається від мене, що ви виїхали. Вас будуть шукати. Не знайдуть, зрозуміло. Може, витягнуть з дна моторку і виявлять у ній скелет? То справді забавка вийде! Хаос в міліцейських мізках, чи не так? Є ще кілька дрібниць, з якими…

Нотаріус обірвав. Почувся стукіт. Не дуже голосний, але наполегливий.

Перезирнулися з Веронікою. Вона запнула стіну важким килимом. Блискавично сховала кельню і решту інструментів під стіл.

Нотаріус швидко витер руки і рушив до дверей.

— Хто там?

— Це я, пане Гольдштейн… — відповів приглушений голос. — Хотів би побачитись з вами на хвильку…

Нотаріус відчинив двері.

— Можна?.. — запитав капітан, і поки нотаріус встиг відповісти або загородити дорогу, увійшов до кабінету.

Вероніка сховалася за одвірком, так що в першу мить і не побачив її. Зараз вже стояла, спершись плечима на килим.

— Хотів вас про дещо запитати, пане Гольдштейн.

— Так, слухаю вас… — низенький нотаріус ввічливо усміхнувся. — Питайте, пане капітан.

— Отож мова про те, яким чином…

Раптом замовк. Звідкись почулося приглушене чи то харчання, чи хрипіння.

— Що це? — Желеховський звів брови.

— Що це? — нотаріус знову усміхнувся. — Може, і не слід про це говорити, бо не зареєстрував ще, але, бачите, почав розводити норок. Еге, норок. Знаєте, незабаром на пенсію і…

Знову почулося ще розпачливіше харчання.

— Норки? — здивувався Желеховський. — Мені здалося, що це десь близько, десь звідсіль…

Хотів повернутися до стіни, але саме в цю мить Вероніка, що стояла ззаду, піднесла молоток.

— Слухайте, — швидко проговорив нотаріус…

Тадеуш надлюдським зусиллям подався вперед. Килим загойдався.

Блискавичним рухом нотаріус вихопив з бічної кишені великий парабелум і націлив його на капітана.

Желеховський ударив його по руці. Розлігся постріл, і шмат глини відлетів од стелі. Падаючи на підлогу, пістолет опинився в руках капітана.

— Ні з місця! — не зводячи погляду з нотаріуса і не опускаючи зброї, Желеховський шарпнув за килим. Угледів людське обличчя в отворі, схопив лівицею одну цеглину, другу. Нотаріус і Вероніка, що стояли з піднятими руками під стіною, мовчки дивилися, як відлітала цегла і звільнявся Тадеуш, а за ним Галина.

— Це есесівці, фашисти! — крикнув Тадеуш. — Обоє!

— І подумати тільки, що я опинився тут лише через одну вашу обмовку, — капітан лагідно всміхнувся до нотаріуса. — Мучило мене весь вечір, на щастя, вчасно пригадав. Спливли в пам'яті ваші слова: «Жоден скелет, замурований в

1 ... 86 87 88 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зарубіжний детектив"