Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

Марко спав, поклавши голову на свої книги. На столі стояли дві свічки. Тиха, мирна картина розвіяла весь страх дівчини.

Лишати його отак спати в незручному положенні? Якби знати, що йому сниться…

Дівчина тихо сіла на лавку. Хіба не може статися так, що вітер перекине свічку і вогонь обпече обличчя Марко? І вона тоді докорятиме собі, що отак просто пішла в кімнату. Вона посунулась на край лавки і тихо прошепотіла:

— Марко! Прокиньтеся!

— Ашіма, це ти! — вигукнув він, піднявши голову і побачивши перед собою всю в білому, наче привид, дівчину.

Ну от, він упізнав її. Тепер їй лишається тільки повернутись до себе в кімнату.

— Ти боса, — сказав він стурбовано. — Простудишся. Сідай, Ашіма.

— Я вийшла трішки погуляти в сад. Ніч така чудова.

— Всі вже сплять, — мовив Марко, — і тільки ми з тобою ще сидимо.

Листя співало свою нічну пісню. А перед входом в альтанку ніч огорнула яблуні чорним мороком.

— Якби знати, звідки приходять мрії.

— Ти мріяла, Ашіма?

— Я почула крик, прокинулась і дуже злякалася.

— Мрії приходять і зникають, як зірки на небі.

Їхня розмова текла, ніби струмок у тихій долині. Не дивлячись одне на одного, вони говорили про мрії й про зорі.

— Мрії бувають прекрасніші, ніж бенкет з золотими келихами, — сказав Марко. — Але ж завжди мріяти не можна.

— Ні! — І те коротке слово вдарило Марко, немов стріла.

Її обличчя враз замкнулося. Нічого йому дивитися на неї. Ось зараз вона встане і байдуже скаже:

— Мені вже треба йти спати. Тоді він промовив:

— Імператор хоче послати мене в Маньї, Ашіма. Я просив його про це. Але треба почекати, доки повернеться Матео… Тобі більше не подобається в Камбалі? — Не одержавши відповіді, він додав: — Ми можемо виїхати хоч і завтра!

Ашіма схрестила на грудях руки.

— Я вже й сама не знаю, — сказала вона. — Я боюся за Матео… Ох, Марко, я навіть не знаю, чи мені хочеться їхати в Куньмін. Там у мене немає жодної близької людини… І я нікого не знаю… Однак мені пора спати. На добраніч, Марко.

— Буона ноте, — гукнув він їй мовою своєї батьківщини.

— Буона ноте, — відгукнулась дівчина до нього з темряви.

Двері тихо зачинилися. Подих вітерця загасив свічку.

ПРИДВОРНІ ІНТРИГИ

Хан Кублай повернувся з Шаньту в Камбалі. Протягом трьох днів не припинялись бенкети, які імператор влаштовував для своїх придворних і посланців. В них брало участь більше вісімдесяти тисяч чоловік. Володар сидів на своєму високому троні, повернувшись обличчям до півдня. Біля столу стояли придворні, котрі подавали імператорові страви й напої. Ніс і рот у них було закрито шовковими хустками, щоб навіть їхній подих не долітав до імператорських страв і напоїв. Паж подав імператору золотий келих з вином, відступив на три кроки назад і став навколішки. Всі придворні й гості теж опустились на коліна і низько схилили голови.

Володар підніс келих до вуст. В ту ж мить арфісти вдарили по струнах, заграли цимбали, барабани й духова музика.

Високий володар випив і опустив келих, його пооране зморшками жовтосіре обличчя почервоніло. Музика затихла, дами й кавалери встали з підлоги і зайняли свої місця По праву руку від хана Кублая сиділи його сини, внуки й родичі. Стіл і лавка у його старшого сина Чінкіма були трохи вищі, ніж у інших синів.

Великий хан Кублай, імператор Китаю, сидів на високому, оздобленому драконами троні і дивився понад головами придворних і гостей. Шовкові, гаптовані золотом і сріблом, вишиті квітами й фігурками звірів вбрання створювали таку багату на барви картину, що її не міг би намалювати жоден художник.

Імператор помахом руки підкликав до себе придворного. Він бажав говорити з Марко Поло. На його обличчі з'явився лукавий вираз, але одразу ж зник, як тільки підійшов венеціанець. Марко вклонився. Міністр Ахмед протиснувся ближче до трону. Хіу Хенг, як і завжди, стояв, схрестивши руки, зліва від трону.

— Ви вивчали в Камбалі грошову справу, — мовив хан Кублай. — Скажіть, чи добре вона налагоджена?

Марко знав, що імператор любить короткі відповіді. Не вагаючись, він відповів:

— Я в захопленні від мудрої фінансової політики вашої величності.

Раптом хан Кублай відчув у животі тупий біль. Володар вмить спохмурнів. Пажеві було наказано принести вина. Знову зазвучали інструменти, і знову гості й придворні низько схилили голови, чекаючи, доки імператор не кине свого келиха на підлогу.

— Ахмед хоче збільшити податки, — сказав імператор. — Мені потрібні гроші на утримання армії. Чи, може, не треба збільшувати податки?

Марко Поло замислився. Навіть у найдальших закутках зали стихли розмови, немов усі відчули, яку важливу справу обговорюють біля трону.

Марко помітив, що Хіу Хенг дивиться на нього з неприхованою тривогою. Вперше перед ним. розкрилося обличчя китайського вченого. Потім він відшукав очима Ахмеда, який привітно посміхнувся до нього і злегка кивнув головою.

— Не можна обтяжувати народ новими податками, ваша величність, — мовив Марко.

Імператор обернувся до Хіу Хенга.

— А якої думки ви, Хіу Хенг?

Вчений став перед імператором, злегка вклонився і сказав:

— Пастух стриже своїх овець двічі на рік. Якщо ж він почне стригти їх щоденно і віддавати вовну своїм хазяям, ті, звичайно, радітимуть, що її так багато, але вівці тоді не матимуть захисту від холоду та спеки, і, зрештою, загинуть. Хіба ж можна забирати всю шерсть? Народний достаток має свої межі. Міністр Ахмед хоче забрати все, та чи ж це не така сама помилка, як і щоденна стрижка?

На обличчі хана Кублая ще різкіше позначилися зморшки. Гомін у великій залі перейшов у шепіт. Хіу Хенг, Марко Поло і Ахмед стояли біля трону, притягуючи до себе сотні цікавих, насмішкуватих і заздрісних поглядів.

А хан Кублай думав у цю мить про таємне повідомлення, яке він одержав кілька днів тому. Похід проти Ціпангу, незважаючи на великі затрати, закінчився поразкою. Майже весь флот було знищено. Ханові потрібні були гроші, щоб споруджувати нові кораблі і зміцнювати свою армію, бо його головний супротивник, онук хана Октая Кайду, заворушився у своїх володіннях понад рікою Іміл, намагаючись об'єднати в союз проти хана Кублая татарських князів на півночі Китаю.

Імператор відкинувся на спинку крісла. Глибокі зморшки покраяли його чоло. Очі похмуро палали, його пройняла відраза до цього натовпу розкішних, легковажних придворних, які тільки