Читати книгу - "Північна Одіссея"

ящик тютюну і вирушив на каное до острова Кристобаль. Малаїта лежала на півночі за п'ятдесят чи шістдесят миль. Але коли втікач спробував доплисти до рідного острова, він потрапив у шторм, і його віднесло до Санта Анни. Там обікрадений ним торговець закував його в кайдани і тримав у себе доти, поки із Санта-Круса не повернулася шхуна. Дві гвинтівки торговцю вдалося повернути, але ящик тютюну обійшовся Маукі в іще один рік робіт. Тепер загальна сума років, що їх Маукі заборгував компанії, становила шість.

Повертаючись до Нью-Джорджії, шхуна кинула якір в Марау Саунд, найвіддаленішій південно-східній точці Гвадалканалу. Маукі дістався до берега в наручниках і втік у хаші. Шхуна пішла далі, але представник компанії запропонував винагороду в тисячу брикетів, і бушмени привели йому Маукі, рахунок якого збільшився тепер ще на рік та вісім місяців. І знову, перед приходом шхуни, він утік, цього разу — в китобійному човні, прихопивши із собою ящик тютюну, поцуплений у торговця. Але біля Угі він потрапив у шторм, і місцеві аборигени-християни відібрали у нього ящик з тютюном, а самого Маукі здали торговому представникові компанії, який жив на острові. Ящик з тютюном, що опинився в аборигенів, означав іще рік робіт, а термін виріс тепер до восьми з половиною років.

— Ми відправимо його до острова Лорд-Гоув, — сказав містер Гейвбі. — Там зараз Бунстер, тож нехай між собою і вирішують. Я так гадаю: або Маукі зведе зі світу Бунстера, або Бунстер знищить Маукі. У будь-якому разі, баба з воза — кобилі легше.

Якщо з лагуни Меріндж, що на острові Ізабель, вирушити магнітним курсом на північ, то через сто п'ятдесят миль перед вами постануть з океану коралові пляжі острова Лорд-Гоув. Цей острів являє собою кільце суші приблизно сто п'ятдесят миль в окружності, кілька сотень ярдів завширшки у своєму найширшому місці, яке вивищується над поверхнею води максимум на десять футів. Усередині цього піщаного кільця розташована величезна лагуна, усіяна шматочками коралових рифів. Ні географічно, ні етнічно Лорд-Гоув не належить до Соломонових островів. Його мешканці — полінезійці і мова їхня — полінезійська, тоді як люди, що населяють Соломонові острови, є меланезійцями. Лорд-Гоув був заселений під час міграції полінезійців на захід, яка продовжується й донині: південно-східний пасат і досі прибиває до його берега великі каное з високими бортами. Але є також видимі ознаки незначної меланезійської міграції з північно-західним мусоном.

Ніхто і ніколи не приїздить на острів Лорд-Гоув, або, як його ще називають, на Онтонг-Яву. Фірма «Томас Кук та Син» не продає сюди квитків, тому туристи навіть не підозрюють про його існування. Білі місіонери — і ті ніколи не висаджувалися на його береги. П'ять тисяч місцевих аборигенів є людьми вкрай миролюбними і такою ж мірою примітивними. Але вони не завжди були такими миролюбними. У «Путівнику Мореплавця» йдеться про них, як про людей злих та підступних. Але укладачі цього видання, напевне, не знають про ту велику переміну, яка відбулася в серцях аборигенів, коли вони не так давно захопили великий барк і вбили всю команду за винятком другого помічника капітана. Цей останній, якому пощастило врятуватися, позвав на підмогу своїх одноплемінників. Вони повернулися з ним до острова на трьох торговельних шхунах і заходилися проповідувати серед аборигенів ту істину, що тільки біла людина може вбивати білу людину, а нижчі раси до неї і пальцем не сміють доторкнутися. Шхуни курсували по лагуні, сіючи смерть і руйнування. Нікуди було подітися аборигенам з вузького піщаного кільця, не було на ньому хащі, у якій можна було б сховатися. Остров'ян убивали на місці, і не було такого місця, де б їх не могли помітити, їхні халупи спалили, каное — розбили, свиней та курей повбивали, а дорогоцінні кокосові пальми — позрубували. Це жахіття продовжувалося місяць, після чого шхуни відпливли, але страх перед білою людиною міцно закарбувався в мізках остров'ян, і більше ніколи не наважувалися вони завдати їй шкоди.

Макс Бунстер і був на острові Лорд-Гоув отією білою людиною, яка мала вселяти страх. Він був торговим представником всюдисущої компанії «Місячне сяйво». Прагнучи відправити його подалі з очей, начальство відправило

Бунстера на найвіддаленіший і Богом забутий шматок землі. А не звільнила його компанія тому, що важко було знайти на той острів іншу підходящу людину. Це був високий дужий німець, у якого щось явно було не в порядку з головою. І то — це ще дуже м'яко сказано. Бунстер був водночас нахабою і боягузом, найбільшим дикуном з усіх дикунів на острові. Оскільки він був боягузом, то і жорстокість його була боягузькою. Коли Бунстер уперше найнявся працювати на компанію, його послали на острів Саво. А як на зміну йому прислали хворого на туберкульоз колоніста, то він відлупцював його кулаками і так у скаліченому стані й відправив назад на тій же шхуні, на якій той бідолаха прибув.

Після цього містер Гейвбі спеціально знайшов одного молодого йоркширського велетня, щоб той змінив Бунстера. Цей хлопець з Йоркшира мав репутацію забіяки. Його хлібом не годуй — дай побитися. Та Бунстер і не став з ним битися. Десять днів ходив він тихше води нижче трави — поки йоркширець не зліг від дизентерії та пропасниці. І от тоді Бунстер на нього й напав — збив з ніг та ще й пострибав по ньому, щоб сильніше скалічити. Резонно побоюючись наслідків після одужання жертви, він утік на катері до Гувуту, де теж не проминув заявити про себе: побив молодого англійця зі скаліченим під час англо-бурської війни обличчям, яке прошила крізь обидві щоки ворожа куля.

От тоді й вирішив містер Гейвбі спекатися Бунстера і послав його на острів Лорда Гоува, що був чимось на кшталт місця для заслання неугодних. Своє прибуття схиблений німець відзначив тим, що осушив пів'ящика джину і відлупцював хворого на астму помічника капітана тієї ж шхуни, що привезла його на острів. Коли ж шхуна відпливла, він зізвав канаків на берег і викликав їх на змагання з боротьби, пообіцявши ящик тютюну тому, хто його переможе. Трьох канаків Бунстер поборов, але четвертий досить швидко поклав його на лопатки, за що дістав не ящик тютюну, а кулю в легені.

Отак і почалося правління Бунстера на острові Лорд-Гоув. У головному селі жило три тисячі людей, але навіть серед білого дня воно ставало безлюдним, коли по ньому проходив Бунстер. Чоловіки, жінки та діти — всі тікали від нього. Навіть свині й собаки — і