Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ежені Гранде. Селяни 📚 - Українською

Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

272
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ежені Гранде. Селяни" автора Оноре де Бальзак. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 86 87 88 ... 175
Перейти на сторінку:
зібрались у шинку, варті одного видатного політичного діяча.

У цю мить Франсуа доповів про прихід пана Сібіле.

— Це наш міністр фінансів, — з усмішкою сказав генерал. — Запросіть його. Він роз'яснить вам важливість питання, — додав він, дивлячись на свою дружину й Блонде.

— Тим більше, що він і не дуже приховує її від вас, — прошепотів кюре.

Тут Блонде побачив людину, про яку він багато чув з часу свого приїзду і з якою хотів познайомитися, — управителя Егів. Це був чоловік середній на зріст, років із тридцяти, надутого вигляду, з неприємним обличчям, якому ніяк не пасувала усмішка. З-під насупленого лоба очі мінливого зеленого кольору розбігалися в різні боки, приховуючи тим думку. Сібіле, одягнутий в коричневий сюртук, чорні штани й жилет, носив довге, пряме волосся, яке надавало йому вигляду церковника. Штани дуже погано ховали кривизну його ніг. Хоч блідість обличчя й кволість тіла могли б примусити повірити в хворобливу конституцію, Сібіле був міцний. Звук його голосу, трохи приглушений, цілком гармоніював з цією мало приємною зовнішністю.

Блонде непомітно обмінявся поглядом з абатом Бросетом, і погляд, яким відповів йому священик, дав зрозуміти журналістові, що його підозри щодо управителя були для абата питанням вирішеним.

— Чи не підрахували ви, мій любий Сібіле, — сказав генерал, — що селяни крадуть у нас чверть доходу?

— Набагато більше, пане графе, — відповів управитель. — Ваша голота забирає у вас більше, ніж вимагає від вас держава. Отакий маленький шахрай, як Муш, збирає з ваших полів по два буасо зерна за день, а старі бабусі, про яких ви б сказали, що вони вже вмирають, на час збирання колосків раптом знаходять у собі моторність, здоров'я, молодість. Ви можете на власні очі простежити за цим дивовижним явищем, — сказав Сібіле, звертаючись до Блонде, — бо через шість днів почнуться жнива, що затрималися через липневі дощі… На тому тижні ми почнемо збирати жито. Треба було б дозволяти збирати колоски тільки тим, хто має посвідку про бідність, видану місцевим мером; самі громади мають допускати до збирання колосків на своїй площі тільки бідноту; але громади кантону збирають одна в однієї колоски без посвідок. Коли у нас в громаді шістдесят бідняків, то до них прилучиться чоловік із сорок нероб. Нарешті, навіть заможне селянство кидає своє господарство для збирання чужих колосків і незнятого винограду. Увесь цей народ тут щодня збирає по триста буасо на день, жнива тривають, п'ятнадцять днів, — це дає чотири тисячі п'ятсот буасо зерна, розкраденого в кантоні. Отже, збирання колосків перевищує податкову десятину. Що ж до потрав, то вони знищують приблизно одну шосту врожаю наших луків. Щодо лісів, це не можна підрахувати, вже стали рубати шестирічний молодняк… Ваші збитки пане графе, становлять понад двадцять тисяч франків на рік.

— Ну, пані,— сказав генерал своїй дружині,— ви чуєте?

— Чи не перебільшене все це? — спитала пані де-Монкорне.

— На нещастя, ні, пані,— відповів кюре. — Бідний дядько Нізрон, цей сивоголовий дідусь, що сполучає обов'язки дзвонаря, церковного сторожа, могильника, пономаря й півчого, незважаючи на свої республіканські переконання, — одне слово, дід цієї маленької Женев'єви, яку ви влаштували в пані Мішо…

— Пешіна!.. — вигукнув Сібіле, перериваючи абата.

— Яка Пешіна? — спитала графиня. — Що ви хочете цим сказати?

— Пані графиня, коли ви зустріли на дорозі Женев'єву в такому жалюгідному стані, ви вигукнули італійською мовою: «Piccina!»[60]. Це слово, ставши її прізвиськом, так перекрутилося, що тепер вся громада зве вашу підопічну Пешіною, — сказав кюре. — Тільки сама ця бідна дитинка й відвідує церкву з пані Мішо та пані Сібіле.

— І це їй не йде на користь! — сказав управитель. — Її переслідують, закидаючи їй релігійність.

— Так-от, цей бідний сімдесятидвохрічний дідусь збирає, і при цьому цілком чесно, до півтора буасо на день, — продовжував абат. — Але прямота його переконань забороняє йому продавати зібране зерно, як продають усі інші; він переховує його на власні потреби. З поваги до мене ваш помічник, пан Ланглюме, меле йому безплатно його зерно, а моя служниця випікає йому хліб разом з моїм.

— Я зовсім забула про свою маленьку протеже, — вигукнула графиня, яку перелякали слова Сібіле. — Ваш приїзд, — продовжувала вона, звертаючись до Блонде, — заморочив мені голову. Але після сніданку ми з вами разом підемо до Авонської брами, і я вам покажу живий взірець одного з тих жіночих облич, які ми бачимо на картинах художників п'ятнадцятого століття.

У цей час дядько Фуршон, приведений камердинером Франсуа, загримів своїми поламаними дерев'яними черевиками, знімаючи їх біля дверей у людську. На знак графині камердинерові Франсуа, який оголосив про прихід старого, Фуршон, у супроводі Муша з повним ротом, з'явився, тримаючи в руці свою видру, що висіла на мотузці, прив'язаній до її жовтих лап, схожих на зірки, як у всіх перетинчастих. Він кинув на чотирьох панів, що сиділи за столом, і Сібіле сповнений недовір'я і раболіпства погляд, який править селянам завісою, і після цього тріумфально потряс своєю земноводною здобиччю.

— Ось вона! — вигукнув він, звертаючись до Блонде.

— Моя видра! — сказав парижанин, — бо я за неї добре заплатив.

— Е, паночку, — відповів дядько Фуршон, — ваша видра зникла! Вона сидить зараз у своїй норі, звідки не схотіла вилазити, бо то була самиця, а це між іншим видрюк. Муш побачив його здалека, коли ви вже від нас пішли. Така ж правда, як те, що пан граф вкрили себе славою зі своїми кірасирами під Ватерлоо, — ця видра належить мені, як Еги, — панові генералу… Ну, а за двадцять франків видра буде ваша, або я понесу її нашому супрефекту. Коли ж пан Гурдон знайдуть, що вона їм занадто дорога, то, як ми сьогодні з вами разом полювали, пане парижанине, я вам, як належить, зроблю перевагу…

— За двадцять франків? — сказав Блонде. — Доброю французькою мовою це ніяк не може зватися давати перевагу.

1 ... 86 87 88 ... 175
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ежені Гранде. Селяни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ежені Гранде. Селяни"