Читати книгу - "Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер"

— Добре. А як поводиться затриманий?

— Досить спокійно. Його зізнання записано на магнітофонну плівку.

— Віддайте переписати. Копію одішліть полковникові.

— Слухаюсь. Особу агента встановлено по картотеці втікачів за кордон.

Я натиснув на важіль і телефону і подзвонив додому старшому лейтенантові Скалі. Карличек підійшов до мене і притулив вухо до трубки, щоб також почути голос свого начальника.

— Це ви? — запитав Скала дзвінким голосом. — От і чудово! Як справи? Добре? Де там мій дезертир? З ним усе гаразд?

— Цілком. Просить передати вам свій привіт.

— Ну, що ж, дякую.

Скала доповів мені, що нагляд за посольством триває. Віра Клімова звідти не виходила й досі.

Інші повідомлення були маловтішними — вантажну автомашину, що відвозила шафу, розшукати не вдалося.

Що стосується Гадраби, то співставлення його біографії з досить скупими відомостями про Яндеру майже нічого не дало.

— У мене є ще один хід, — каже Скала. — Хлопці відшукали мені старого, який запевняє, що впізнав би Яндеру навіть тепер. Завтра зранку я поговорю з ним.

Карличек одійшов від телефону і провів долонею по чолу.

— Все це зайва робота, — зітхає він. — Повірте мені, Юліус Гадраба ніколи не був Яндерою, та й, зрештою, яке це має значення. Про те, що Арнольд заходив до ательє, говорив не Яндера, а Юліус Гадраба. Яке нам діло до Яндери!

Я не випускаю з руки телефонної трубки. Мій співрозмовник на протилежному кінці мовчить. Потім я чую його голос:

— Дуже вас прошу, хай підійде до телефону той тип, якому першому спало на думку, що прізвище Гадраби вигадане.

Я простягнув Карличкові трубку, але той одразу втік.

— Скажіть, що мене вже немає! — вигукнув він, зачиняючи за собою двері.

Наступного дня, у п'ятницю, я вийшов з дому рано-вранці. Черговий по канцелярії Гонзик Тужима зварив мені чорну каву. Я ждав Трепинського, готуючи розпорядження про те, як краще здійснити суботню акцію на віллі професора Коларжа. Вночі надійшло повідомлення, що матрос — кур'єр західноберлінського шпигунського центру, припливе увечері по Лабі до Мелніка. Яке в нього завдання, ми не знали.

— Не думаю, щоб він з'явився біля тайника, — сказав я. — Якщо ж усе-таки з'явиться, треба його негайно заарештувати, і обов'язково в зоні дев'ятнадцятого кілометра. Це підтвердить, що тривога Майєра не була безпідставною.

З полковником я поки що не зв'язувався. Необхідну інформацію він одержить з копії протоколу допиту «гостя». Цей агент, виявляється, прибув не повітряною кулею. Він вистрибнув з літака на кордоні в той час, коли ми одержали радіограму чекати на нього. Цим у Західному Берліні намагалися спантеличити органи безпеки на випадок, якби вони перехопили повідомлення ГР-2. «Гість» стрибав з великої висоти. Ніч була темна. Повітряні потоки занесли його аж до центральної Чехії. Приземлившись, він вирушив до мети. Йому спершу треба було з'ясувати обстановку, перевірити, чи не викрили Майєра, чи все спокійно на віллі професора. Він переховувався в лісах, але дощ, що розпочався в середу, примусив шпигуна покинути свою схованку і допоміг нам схопити його. Інакше ми могли б чекати на нього ще кілька днів, і хто зна, чи не переплутав би він усі наші плани.

В картотеці втікачів за кордон «гість» значився як колишній артист Оскар Кос.

Я ще раз запитав про здоров'я Лоубала. Мені повідомили, що він пробуде в лікарні не менше місяця.

Потім з'явився Карличек. Вигляд у нього був досить похмурий.

— Сідайте, Карличку, — сказав я. — Зараз ми вас почастуємо чаєм. А за хвилину прийде й старший лейтенант Скала.

Почувши про Скалу, Карличек рвучко підхопився.

— Я й забув, що мені треба зайти до Гадраби. У мене є одна ідея…

— Знову щось самостійне, Карличку?

— Ні. Мені доручили дещо з'ясувати в ательє…

— Тоді біжіть. — Я від щирого серця бажав, щоб він там зустрівся із Скалою. Досить вже йому ховатись од начальника.

Нарешті з'явився Скала.

— Нічого не вийшло, — повідомив він. — Старий не впізнав Гадрабу. Яндера був на цілу голову вищий за нього.

— Карличек каже, що Гадрабу можна викликати на допит, — сказав я. — Для цього не обов'язково, щоб він був Яндерою. Досить того, що він набрехав нам про відвідини ательє Арнольдом.

Скала похмуро глянув на мене.

— Ви краще не захищайте того правнука Фауста, — промовив він. — Якби я був Гадрабою, то все одно наполягав би на тому, що зустрічався з Арнольдом в ательє. Фієдлер нам набрехав, але це не означає, що й Гадраба говорить неправду.

Скала ще не знав про нові обставини, які вдалося з'ясувати Карличкові, тому я перебив його:

— Я згоден з вами, але зараз нам треба розшукати могилу Арнольда, якого з божою допомогою закопали ще за шість днів до його «візиту» в ательє.

Скала здивовано слухав.

— Це, поза всяким сумнівом, крок уперед, — нарешті промовив він, — але треба ж було хоч трохи пожаліти тих, хто разом зі мною займався такою копіткою роботою.

— Без вас нам все одно не обійтися, — виправдовувався я. — Ось і зараз потрібна ваша допомога. Давайте обміркуємо склад пошукової групи.

Він погодився. Звичайно, з нами поїде й Карличек. Трепинський одержав завдання укомплектувати загін для завтрашньої операції.

— Чималу увагу треба звертати на дрібниці, — бурмотів Скала. — Часом якась незначна деталь може розповісти багато про що.

В цей час до кабінету зазирнув Гонзик Тужима і повідомив, що в приймальній просять підійти до телефону старшого лейтенанта Скалу. Скала підвівся і голосно перепитав:

— Що трапилось?

Ми урвали розмову, чекаючи, поки він повернеться до гурту.

За мить він відчинив двері і сказав:

— Треба негайно збиратися. У Юліуса Гадраби сердечний приступ.